Прославлений кобзар.Кобзарське ремесло України сягає своєю славою далеко за межі країни. Воно тісно пов’язане з історією рідного краю і відтворює героїчні сторінки минувшини нашого народу.

Серед імен відомих майстрів кобзарської справи — Івана Стрічки, Андрія Шута, Івана Нетеси, Антіна Скоби — особливо вирізняється духовний наставник народу Остап Вересай.

Народився музикант у селі Калюжинцях Прилуцького повіту на Полтавщині в сім’ї сліпого кріпака-скрипаля. На четвертому році життя Остап тяжко захворів і теж осліп. Добре, що батько навчив сина азам гри на музичному інструменті. Це і визначило подальшу долю хлопця. Але батькова скрипка не приваблювала Остапа, він виявив бажання стати кобзарем. Завдяки винятковій наполегливості, вдосконалював майстерність гри у трьох панотців — Микити, Юхима Андрія шевського, Семена Кошового — неповний рік.

На сліпого кобзаря звернув увагу художник Лев Жемчужников. У 1871 році Остап Вересай був запрошений до Києва на відкриття Колегії Павла Галагана. Велику роль у подальшій творчій долі кобзаря зіграли також видатний композитор Микола Лисенко та етнограф, автор національного гімну «Ще не вмерла Україна» Павло Чубинський.

Остап Вересай став виразником волелюбних прагнень українського народу, співцем його нелегкої долі. У 1873 році громадськості був представлений сліпий музикант. Керівництво Південно-Західного відділу Російського географічного товариства скликало позачергове засідання для ознайомлення з творчістю Остапа Вересая. Пізніше — виступи в Києві, Петербурзі. У творчому доробку музиканта дев’ять дум: «Буря на Чорному морі», «Проводи козака», «Втеча трьох братів з Азова», «Бідна вдова і три сини», «Сокіл і соколя», «Федір Безрідний», «Невільницький плач», «Сестра і брат», «Іван Коновченко-Вдовиченко».

Творчість Остапа Вересая — свідчення талановитості українського народу, його безмежної стійкості, волелюбності.

Помер видатний кобзар у 1890 році 82-літнім старцем.