«Пророче наш, моя ти доне!» Як відомо, у Немирові Марко Вовчок написала більшість своїх перших оповідань, які були зібрані у збірку під назвою «Народні оповідання» (1857 р.). За два роки вийшла ще одна збірка «Рассказы из народного русского быта». Вона багато писала про тяжку жіночу долю, про селянську безвихідь за часів кріпаччини.

Марко Вовчок збагатила українську літературу жанрами соціально-проблемного оповідання («Козачка», «Одарка», «Горпина», «Ледащиця», «Два сини»), баладного оповідання («Чари», «Максим Тримач», «Данило Гурч»), соціальної повісті («Інститутка»), психологічного оповідання й повісті («Павло Чорнокрил», «Три долі»), соціальної казки («Дев’ять братів і десята сестриця Галя»), художнього нарису («Листи з Парижа»).

Баладне оповідання «Максим Тримач» написане в романтичному дусі. Події відбуваються за часів, коли Україна була розділена Дніпром на дві частини. Тоді було чимало спритників, які перевозили без мита з одного берега на інший всілякий товар. Навпроти Черкас над Дніпром стояв хутір Максима Тримача. Чоловік він був багатий, вродливий і веселий. Люди поважали Максима, бо він міг будь-кого з біди виручити, а якщо треба, заступитися за скривдженого. Максим був удівцем і мав двох доньок-красунь. Старша Катря, гарна та пишна, покохала молодого перевізника, козака Семена. Однак Максим хотів бачити поруч з дочкою не безродного кріпака, а заможного господаря. Зажурилися молоді люди. Семен сказав Катрі, що йому лишився рік дослужити у пана, а потім він відпустить його

на волю. Катря пообіцяла чекати. На тому й порішили: як тільки зацвітуть вишні, Семен надішле сватів. Довго чекала Катря свого судженого. Вже й вишні зацвіли, а його все немає. А незабаром вона почула від заїжджого козака про те, що буря на Дніпрі потопила багато перевізницьких човнів. Катря зблідла від тих слів і сказала батькові, що тепер він дочекався вільного зятя. Недовго плела в саду віночки і сумувала Катря. Пішла якось вночі до верби та й кинулася у воду з високого берега. Настала черга батькові сумувати. На п’ять років зачинився він на своєму хуторі, відцурався свого промислу. Вийшла заміж менша донька за гарного сотника. Радіє за них Максим, а гляне на річку — сльози котяться: занапастив він сам Катрину долю, її молодий вік.

Такий простий і нехитрий сюжет оповідання. Трохи романтичний і має соціальний зміст. Дивні речі творить з людьми багатство, затьмарює очі і змушує зневажати бідність. Соціальна нерівність стоїть на перешкоді закоханих і призводить до трагічних наслідків. У гордої Катрі почуття — на першому місці, та батько її не розуміє. Він дотримується усталених поглядів і звичаїв. Максим хоче віддати дочку за рівного їй, а Семен — кріпак, підневольна людина. Та, втративши дочку, він зрозумів свою провину й тяжко себе картає, дивлячись на Дніпро. Однак уже нічого не можна вдіяти: двох закоханих забрала невмолима смерть.

У цьому оповіданні, як і в інших творах, Марко Вовчок подала яскраву, але жахливу трагічною правдою картину кріпацького безталання і нещасливого кохання. Цінував творчість письменниці і Тарас Шевченко. В окремій поезії «Марку Вовчку» він назвав її «молодою силою», «кротким пророком» та «обличителем жестоких людей неситих»:

І думу вольную — о доле,

Пророче наш, моя ти доне!

Твоєю думою назву.