ПРОЕКТ ПАМ’ЯТНИКА. Для кожної дитини на цій землі найсвятішим є слово «мати». Мати — це найголовніший помічник і порадник на твоєму життє­вому шляху. Найпрекрасніша у світі жінка, твоя мама, дарує тобі радість знайомства із цим світом і, підтримуючи добрим словом або справою, не дозволяє тобі ступити на дорогу зла. Із маминою колисковою ти вперше знайомишся із поняттями про добро і зло. Із маминим дотиком ти вперше пізнаєш ніжність. Із маминим погля­дом ти вперше відчуваєш любов. Любов до ближнього, любов до рідної землі, любов до життя:

Можеш, вибирати друзів і дружину.

Вибрати не можна тільки Батьківщину.

Можна вибрать друга і по духу брата,

Та не можна рідну матір вибирати.

У нашому невеликому містечку є пам’ятник матері, а точні­ше, — материнству. На подвір’ї пологового будинку височіє постать жінки із дитиною на руках. Ми можемо побачити, як мати ніжно схилила голову до свого малюка і щось тихесенько шепоче. Можли­во, вона пророкує йому долю великої людини. Але якби все у житті залежало від благих материнських побажань. Двері пологового бу­динку відчинились — і ми бачимо на порозі ту саму жінку із дити­ною, тільки живу і щасливу безмежно. А ось інша жінка тихесень­ко вибігає, ніби злодійка. Вона залишила свою новонароджену до­нечку у державних стінах. Ця молода й недосвідчена мати зляка­лась відповідальності, нових обов’язків. Так, можливо чужі люди краще виховають цю дитину, але… Цей хлопчик або дівчинка ніко­ли не дізнаються, що таке материнське тепло, і чому

Заглядає в шибу казка добрими очима,

Материнська добра ласка в неї за плечима.

Мені здається, якби оголосили конкурс проектів пам’ятника ук­раїнській матері, ця кам’яна постать посеред двора пологового будинку ніколи б не перемогла. Мати — це, перш за все, не та жінка, яка тримає дитину на руках, а та, яка огортає дитину своїм теплом, піклуванням, ніжністю. Справжня мати ніколи не покине свою ди­тину, ніколи не віддасть її на поталу цьому жорстокому світу. Для справжньої матері її дитина буде найголовнішою й найважливішою людиною у світі. Скільки таких українських матерів чекали своїх синів з фронтів, скільки плакали вночі, навіть не сподіваючись на повернення рідних діточок додому!

Яким має бути пам’ятник українській матері? Яким чином можна за допомогою каменю, бронзи чи навіть самого золота висловити той невимовний біль, те безмірне страждання, що випало на долю українських матерів? Не треба навіть занурюватися глибоко у давні часи, щоб усвідомити той вселенський подвиг, виконавцями якого були слабкі безсилі жінки. Двадцяте століття — бурхливе століття швидких змін, несподіваних подій, звичайних людських трагедій: революція, громадянська війна, сталінське свавілля, Велика Вітчиз­няна війна, відбудова країни, роки «щасливого» комуністичного правління, афганська війна, чорнобильська аварія, перебудова, не­залежність, численні політичні кризи… Цей ряд можна продовжу­вати безкінечно.

Наша країна, наш народ у цій часовій та подієвій стихії вижив тільки завдяки матері. Матері, яка попри всі обставини зберігала родинне вогнище, яка, знесилена, втомлена, забута або принижена, чекала своїх доньок та синів. Який пам’ятник слід поставити нашій рідній українській матері?

У вступі я згадав слова українського поета Василя Симоненка про те, що можна все на світі обирати, вибрати не можна тільки матір і Вітчизну. Так просто і лаконічно поет висловив давню мудрість нашого народу: у нашій уяві та уяві наших предків образ матері і образ рідної землі був єдиним цілим. А інший поет Воло­димир Сосюра писав:

Я йшов кривавими житами

І знов піду, де гул і мла.

Лиш одного я хочу, мамо.

Щоб ти щасливою була…

А кому із нас не хотілося, щоб наша мати і наша Україна були щасливими? Оце, мабуть, і є той омріяний пам’ятник українській матері: він збудується вищою волею тільки тоді, коли настане спокій, мир і злагода на нашій землі. І скільки б ми не створили найпре- красніших скульптур, що возвеличують матір, справжньою шаною буде лише мир і спокій. В свою чергу, це можливо лише за умови об’єднання всього суспільства, всієї нації заради єдиної мети і спільної праці на благо нашої батьківщини, на благо наших багато­страждальних матерів.