Проблеми людського буття.На початку XVII століття зіткнулися два світи: старий світ феодальної темряви й жорстокості та новий світ, де панують сила золота й згубні пристрасті. Спостерігаючи це зіткнення двох зол, гуманісти тих часів поступово втрачали віру в торжество добра, справедливості, братерства. Саме на цьому зламі епохи англійський драматург Вільям Шекспір створив свій найпроблемніший і найбільш глибокий твір — трагедію “Гамлет”.

Принц датський Гамлет, який є головним героєм траге­дії, — це типовий інтелігент-гуманіст ренесансного ґатунку. Він щиро вірить у людину — найдосконалішу з усіх істот. Гамлет — студент одного з найвідоміших університетів. Він оточений друзями й сповнений палкої любові до життя. Го­ловний герой не знає, що його уявлення про світ розвіється мов дим при першому зіткненні з реальністю. Гамлетові до­ведеться відчути, так би мовити, всі сумніви, властиві людині взагалі, і два суперечливих почуття оволодіють його душею.

Гамлет повертається в Ельсінор після несподіваної смерті його батька-короля. Принц дізнається, що його мати, короле­ва Гертруда, надто швидко вийшла заміж за нікчемного й хитрого Клавдія, який і отруїв короля. Таким чином, короле­ва Гертруда зрадила не тільки чоловіка, але й сина. Гамлет присягається помститися за смерть батька. Віднині помета стає головним змістом його життя.

У відомому монолозі Гамлета про людину Шекспір показує руйнівну душевну боротьбу між ідеальними уявленнями й жорстокою реальністю. Ганебне вбивство батька, непристой­не й протиприродне заміжжя матері, зрада друзів, слабкість та легкодухість коханої, підлість придворних — усе це наповнює душу принца нестерпними стражданнями. Гамлет усвідом­лює, що Данія — це тюрма, що вік розладнався, а час звихнув­ся. Отже, віднині головний герой залишається сам на сам із потворним світом, де панують хіть, жорстокість, ненависть.

Одягши маску дуркуватого блазня, Гамлет вступає у двобій із світом, сповненим зла. Принц убиває царедворця Полонія, який шпигує за ним, викриває зраду своїх товаришів по університету, відмовляється від Офелії, яка неспроможна про­тистояти недоброму впливові й втягнена в інтригу проти Гамлета.

Принц мріє не тільки про помсту за вбитого батька чи про відплату за особисті кривди. Душу Гамлета ятрять роздуми про необхідність битви з несправедливістю світу. Головний герой задає риторичне питання: чому саме він повинен виправити світ, який геть розладнався? Чи має Гамлет на це право? Зло живе в ньому самому, і самому собі принц зізнається у власній пихатості, честолюбстві, мстивості. Як же за таких умов перемогти зовнішнє зло? Як допомогти людині відстояти чесноти найдовершенішої з усіх істот? Гамлет вимушений зво­лікати, страждати під тягарем нелюдської муки. Саме тоді головний герой ставить перед собою смертельне питання: бути чи не бути? У розв’язанні цього питання і полягає сутність трагедії Гамлета — трагедії мислячої особистості, яка прий­шла в безладний світ занадто рано, першим з людей виразно побачивши його вражаючу недосконалість.

“Гамлет” — це трагедія пробудженого розуму. Своєрідний підсумок її можна знайти у таких рядках:

Так розум полохливими нас робить,

Яскраві барви нашої відваги від роздумів втрачають колір свій, а наміри високі, ледь зродившись, вмирають, ще не втілившись у дію.

Звідси бере свій початок скорбота Гамлета. Принц усві­домлює, що в боротьбі зі злом єдиним можливим засобом є те саме зло, застосування якого спотворює й викривлює най- благороднішу мету. Звідси крик душі, який виривається з грудей Гамлета перед вирішальною зустріччю з королевою Гертрудою:

Хай буду я жорстоким — та не звіром, хай ранить гостре слово — не кинджал, душа і мій язик хай лицемірять.

Хоч як слова покрають серце їй, з’єднати, душе, з ділом їх не смій!

Нарешті Гамлет приймає рішення. Він насправді близький до божевілля, адже видовище зла, яке панує, нестерпне.

Гамлет бере на себе особисту відповідальність за світове зло, за всі недосконалості буття, за всі страждання людей. Головний герой, гостро відчуваючи свою самотність й усвідом­люючи своє безсилля, усе ж таки йде в бій і гине як борець. Поведінка Гамлета у заключній дії трагедії є зразком пове­дінки людини взагалі зразком, розуміння того, що думка має бути сміливою, помисли — чистими, совість і душа — неза- плямованими.

Трагедія “Гамлет”, як і інші твори Вільяма Шекспіра, по­рушує вічні проблеми: суперечність між дією й ідеалом, не­відповідність мети засобам їх досягнення, роль особистості в історії людства. І, нарешті, сенс життя кожної окремо взятої людини.