Проблеми й конфлікти у повісті І. Нечуя-Левицького «Кайдашева сім’я». У повісті «Кайдашева сім’я» І. Нечуй-Левицький продовжив започаткований ним прийом зображення типових картин сільського життя за допомогою окремих епізодів. Щоб зрозуміти ідіотизм такого життя, достатньо лише однієї картини — розмови Кайдаша з кумом у шинку про «каторжний», «іродовий» пагорб, на яко­му протягом багатьох років ламаються вози семигорців. Усі несуть збитки, але жо­ден не хоче копирснути лопатою, щоб для загального добра розрівняти той кля­тий горб. «І як ті люди їздили з такої гори і не розкопали, одколи Семигори сто­ять?» — дивується Кайдаш. Цей епізод яскраво характеризує індивідуалізм, який панує і в сім’ях.

Зображуючи реалістичні картини селянського побуту другої половини XIX сг., Нечуй-Левицький порушує низку важливих проблем. Це проблема батьків і дітей та сімейних стосунків, проблема виховання і народної моралі, віри в Бога і люд­ської гідності. Особливо гостро в повісті стоїть проблема добра і зла.

Сюжет повісті нескладний і характерний для більшості селянських родин, коли діти виростають, створюють свої сім’ї, влаштовують побут. Стосунки в не­багатих родинах стають напруженими і часто переростають у неприховану ворож­нечу. Повість «Кайдашева сім’я» побудована на зображенні сутичок між старшим і молодшим поколіннями Кайдашів, які приречені жити в одній хаті, ділити неве­личке батьківське поле, не маючи змоги поліпшити своє економічне становище. Не миряться сини з батьками, невістки зі свекрухою та між собою. У ворожнечу втягуються навіть діти. Щодня сваряться за якийсь дріб’язок: мотовило, кухоль, сувій полотна, кому мести хату, варити борщ, чия курка знесла яйце. Та найзапе- кліщі сварки відбуваються, звичайно, за землю, худобу і хату.

Характери Омелька й Марусі Кайдашів сформувалися за умов кріпосництва, і панщина наклала свій відбиток на їхнє світосприйняття, перетворивши трудів­ників на дрібних власників, індивідуалістів. Цей факт викликає сум і співчуття до людей, які самі перетворили своє життя на пекло. На образах молодих Кай- дашенків і невісток Нечуй-Левицький показав, як безглуздий дрібновласницький побут може спотворити і здрібнити молоду, повну сил людину. Особливо яскра­вими щодо цього є образи Лавріна і Мелашки, поетичних натур, які поступово засмоктуються в болото побуту і з часом стають схожими на оскаженілих власни­ків Карпа і Мотрю.

У повісті «Кайдашева сім’я» Іван Нечуй-Левицький показав себе майстерним гумористом, викривачем негативних явищ у житті селянства. Розкриваючи траге­дію цього життя в умовах безкультурності й темноти, письменник зумів показати основний конфлікт повісті, використавши сміх. Але в жодному епізоді цей сміх показано не заради сміху. Автор ніде не глузує з героїв, а навпаки, співчуває їм і серед негативного намагається знайти хоча б щось позитивне. Читацьку прихиль­ність викликає вчинок Марусі Кайдашихи, яка вночі встає забавляти свого онука- первістка, хоча вдень тяжко працювала. Навіть тоді, коли Мотря налаштовує дітей проти баби, Маруся, виказуючи любов до онуків, частує їх ласощами. Особливо теплими фарбами автор змальовує Лавріна й Мелашкудо того часу, поки вони ще не встрявали в сімейні конфлікти.

Повість «Кайдашева сім’я» — один із найпопулярніших творів не тільки Нечуя- Левицького, а й усієї української літератури. Вдумливий читач із захопленням спо­стерігає за всіма перипетіями, уважно вдивляється в трансформацію характерів героїв, захоплюється мовою твору, насиченою фразеологізмами, народними зворо­тами. У повісті автор зовсім не намагається показати українців дріб’язковими й не­розумними. Насправді сім’я Кайдашів — нетипова модель української селянської родини, адже односельці однозначно засуджують все, що робиться в цій родині. У «Кайдашевій сім’ї» Нечуй-Левицький викрив зло, що оселилося в серцях най­рідніших людей, говорить про занепад високої ролі батька в суспільстві, показує людей, які ніколи не сміються. Та й сам письменник сміється крізь Сльози, висвіт­люючи руйнування багатовікових традицій українського народу.