Проблеми честі і зради у повісті Івана Франка «Захар Беркут». Земле рідна! Скільки разів тобі доводилося стояти насмерть, захищаючи свою долю! Та найбільше твоє багатство — це люди, працьовиті, горді, співучі! Не могли вони жити в неволі, вважали, що краще смерть стоячи, ніж життя на колінах!

Горить каганець у маленькій убогій хатинці, тут протягом шести тижнів Іван Франко вечорами писав знамениту повість «Захар Беркут», звертаючись до сивої ішинини 1241 року. У ній він хотів показати, що гармонійне співжиття людей  що суспільство, в якому існує рівноправність, витримає будь які і випробування.

Жителі Тухлі відважні й сміливі, винахідливі, кмітливі. Понад усе вони люблять свій край, свою землю і цінують свободу. У відтворенні історичного минулого письменнику допомогли художня вигадка та народна творчість, зокрема відома в Галичині і в Закарпатті легенда про затоплення монголів тухольською громадою. Монгольські орди зображені як ворожа сила, що несла смерть і руїну руським землям. Із огидою описує Іван Франко загарбників, порівнюючи їх з хижими звірами, та зрадників українського народу. Хто ж він, кого засудив автор у своїй повісті? Це Тугар Вовк — багатий феодал, який усіляко утискав тухольську громаду і намагався поневолити її. Громада, захищаючи свої інтереси, викликала самоправного феодала на громадський суд. Сцена суду — одна з центральних у повісті. Перед читачем постає приклад справжньої демократії. Тухольці осудили Тугара Вовка за те, що він привласнив громадські ліси й вирішив накласти мито на проїжджих, аби збагачуватися за рахунок простих людей. Тугар Вовк, за його власними словами, «плює на хлопський суд». І не дивно, що він стає зрадником, коли приходять монголи, до речі, — вдруге! Разом із ворожими ватажками він складає плани наступу, видає шляхи і місця оборони тухольців, радить ворогам спалити їхні хати.

Навіть донька Тугара Вовка Мирослава відреклася від батька. Бо для неї головне — не зрадити себе, діяти так, як підказують сумління й серце, бо «Тугар Вовк перестав бути моїм батьком, відколи зрадив свій край і пристав у службу монголів».

Сміливий Максим Беркут обзиває Тугара зрадником і рабом Чінгісхана, бо для юнака неволя гірше від смерті.

Хоча описані події й відбувалися багато років тому, мені здається, що устрій тухольської громади може бути гарним прикладом і для сучасного покоління, адже дуже часто в нашому суспільстві панує розбрат, зрада і байдужість до потреб інших.