Проблема робітничого руху. “Борислав сміється” — один із найвидатніших творів І. Франка, нове явище в українській літературі другої поло­вини XIX століття. Автор змальовує зародки революційної боротьби

робітників з капіталістами, демонструє зростання свідомості робітників у боротьбі за свої права та їх спроби змінити життя на краще.

Головною ідеєю твору є ідея єдності робітників у боротьбі проти гнобителів. Проведення в життя цієї ідеї пов’язується з долею героїв твору — Бенедя Синиці та братів Басарабів. Саме вони є втіленням двох напрямків робітничої боротьби у повісті.

Спочатку ми знайомимося з таємним товариством робіт­ників, члени якого збирались у хаті старого ріпника й об­мірковували всі злочини та лиха, заподіяні підприємцями ро­бітникам. Вони не намагалися діяти активно, не стояли за об’єднання всіх робітників міста. На погляд їх лідерів братів Басарабів загальна соціальна неправда складається з приват­них маленьких неправд, і тому помста за кожну кривду при­веде до зникнення цієї загальної несправедливості. Це був стихійний протест проти утисків та визиску.

Головний герой повісті — Бенедьо Синиця. Це “вразливий на всякий, хоть і чужий, біль, на всяку кривду та неправду” робітник, який вже здобув деяке класове виховання. Його дуже турбують несправедливість, народне лихо. Він вірить, що є якийсь шлях до кращого життя. Довгі роздуми над долею робітників навели Бенедя на думку, що полегшення умов, захист своїх прав можна здійснити, лише об’єднавши всіх ріпників міста. Синиця починає навертати побратимів на ідею страйку, єдиного можливого засобу боротьби. З появою Синиці діяльність товариства набуває іншого змісту: усе більше і більше робітників приєднуються до товариства, організо­вується робітнича каса. На мій погляд, Франко намагається показати, що тільки об’єднання робітників є силою, спромож­ною змінити стан речей. Бенедьо Синиця, виступаючи за ідею організованої боротьби, перетворюється із звичайного побра­тима на ватажка боротьби проти багачів.

Кульмінаційними в повісті є картини загального робітни­чого страйку, під час якого почуття й переживання робіт­ників досягають свого найвищого напруження. Робітничий Борислав на всю силу радіє і сміється: “Борислав, паночку, то ми! І на нас тепер прийшла пора посміятися над вами”.

І хоча добре підготовлений страйк був зірваний викраден­ням робітничої каси, та відбулося значне піднесення робітни­чої свідомості, були зроблені перші кроки у боротьбі за свої права, останні сторінки повісті вселяють соціальний оптимізм, віру в торжество справедливих вимог, перемогу чесної праці і чесних помислів.