Проблема патріотизму та зради. Повість М. Гоголя «Тарас Бульба» — це видатний зразок епічного жанру. У не­мел икому за обсягом творі письменник показав усю міць простору і часу, могутні характери людей, які йшли в ненависті й любові до кінця.

Полковник Тарас Бульба, головний герой твору, уособлює в собі риси козака XV століття, коли південна частина України була поруйнована і, залишена князя­ми, знелюднена. У Причорноморських степах хазяйнували кримчаки. Татари на­падали на хутори і села, спалювали міста, грабували, убивали,забирали селян у полон, щоб продати в рабство. А у містах хазяйнувало польське панство, яке вва­жало українців бидлом, робочою скотиною. Ось у таких умовах кувалися харак­тери козаків, захисників рідної землі і віри. Вони не боялися дивитися небезпеці у вічі, найбільше цінували братерство, волю і віру християнську. Там, у степах і на берегах і островах Дніпра, виникли грізні селища й курені, що були пов’язані між собою спільною небезпекою і ненавистю проти численних ворогів. Відомо, і по ця боротьба козаків із кочівниками врятувала Європу від їх спустошувальних набігів. Польські королі першими зрозуміли значення козацької сили, а тому за­гравали з запорожцями. Та разом із тим Польща боялася їх і намагалася знищити иольності козаків.

Тарас Бульба — це козачий полковник, який був ніби створений для битв. У ті часи, коли дехто з козацької старшини прагнув розкошів, Бульба жив простим життям. Він вважав себе захисником православ’я, а тому, почувши про утиски якогось пана, сам розправлявся з ляхом. Тарас Бульба завжди хапався за шаблю) коли хтось не виказував своєї поваги до козаків. Коли глумилися з православ’я і не виконували прадідівського закону, він ставав на захист християнства від турків і татар. Ось чому життя козачого полковника минуло в походах і битвах. Найбіль­ше він цінував козацьку звитягу і відданість, а тому власноруч убив свого молод­шого сина Андрія, коли той став зрадником.

Старший син Бульби Остап у всьому був схожий на батька. Він не мирився зі свавіллям учителів у бурсі, чотири рази тікав звідти, утік би і вп’яте, якби батько не пригрозив, що віддасть його в монастир і він ніколи не побачить Запорожжя. Остап змирився, почав добре вчитися і став кращим учнем.

Остапа любили і поважали товариші-бурсаки. Хоча він і не був ініціатором якихось шарварків у бурсі, але першим їх підтримував і ніколи не видавав своїх товаришів: ніякі батоги, ніяке покарання не могли змусити Остапа назвати ім’я заводія. Усі роки навчання він мріяв про Запорожжя, а коли потрапив у Січ, по­казав себе найсміливішим козаком. Коли почалася війна, товариші обрали Оста­па курінним отаманом. Дізнавшись про таку честь для сина, Тарас Бульба був дуже задоволений, адже це саме він виховав такого славного захисника рідної землі. Не осоромив Остап батька і тоді, коли стояв на ешафоті серед ворожого натовпу.

Андрій, молодший син Тараса Бульби, був схожий на Остапа за статурою, але мріяв не стільки про козацькі подвиги, скільки про чудові очі прекрасної шлях­тянки, дочки польського воєводи. Кохання до панночки зробило його зрадником: Андрій перейшов на бік ляхів і зі зброєю в руках воював проти своїх побратимів. Смерть зрадника була закономірною. Тарас Бульба, побачивши Андрія серед во­рогів, наказав козакам заманити його і власноруч застрелив відступника і покинув його труп на поживу диким звірам.

У повісті рефреном звучать слова Гоголя про козацьке братерство та вірність. Письменник відверто не засуджує зрадництво Андрія і навіть якось хоче поясни­ти цей ганебний учинок коханням і красою прекрасної панянки. Але, описуючи дочку воєводи, Гоголь створює образ дівчини, схожої на відьму з повісті «Вій». Андрій не зміг протистояти чарам красуні і пропав навіки і для Запорожжя, і для батька, і для товаришів, і для церкви православної. На віки вічні душа його буде проклята батьком, який породив сина-зрадника на сором собі і всій землі хрис­тиянській.