Проблема морального обов’язку у творі «І мертвим, і живим, і ненарожденним землякам моїм…». У тисяча вісімсот сорок п’ятому році Кобзар подорожував Україною. Поетові довелося побачити неймовірні страждання народу, зростання невдоволення серед селян. Прикро було Тарасові Шевченку спостерігати, якукраїнські пани, надівши маски «лібералів», знущаються надлюдьми. Вони на словах розуміють і люблять народ, але довести це справами, відмовитись від своїх привілеїв не здатні.

Коли Шевченко став відомим поетом, пани не раз запрошували його до себе, неначе якусь дивину. І, перебуваючи на панських бенкетах, Кобзар мав змогу зблизька роздивитися справжнє обличчя псевдона-родолюбців, які навіть їздили за кордон, але привезли «великих слів велику силу, та й більш нічого». У творі «І мертвим, і живим…» Шевченко звертається до всіх синів України; рядки цього послання схожі на заповіт, хоча вірш з такою назвою був написаний поетом трохи згодом.

Незнання своєї історії — найтяжчий гріх для народу, говорить Т. Шевченко. І Великий Кобзар гнівно засуджує зневажливе ставлення «малоросійської» інтелігенції до власної історії, до культурної спадщини рідного народу:

… Колись будем

І по-своєму глаголить,

Як німець покаже

Та до того й історію

Нашу нам розкаже…

Історія українського народу уявляється поетові сліпою калікою, старою матір’ю, яку «землячки» віддають на виучку за кордон. Натомість Т. Шевченко закликає своїх земляків жити власним розумом, а не чужим:

Учітесь, читайте,

і чужому научайтесь,

й свого не цурайтесь.

Так, треба вчитись в інших народів, брати усе краще, що в них є, але це навчання має бути осмисленим, має нашаровуватися на своє, національне знання і вміння, не повинне замінювати дитині батьківську науку, отриману від предків.

Поет завжди підтримував ідею об’єднання слов’янських народів: «нехай нерозмежованою останеться навіки од моря до моря — слов’янська земля». Але Т. Шевченко вважав, що таке об’єднання має бути рівноправним. Тому Великий Кобзар засуджує «слов’янофілів» і їхні заклики до об’єднання народів під владою російського монарха.

Т. Шевченко закликає українців переглянути свою історію заново, прочитати її, не оминаючи жодної подробиці, бо тільки за такої умови можна буде дати відповідь на запитання:

… Що ми?..

Чиї сини? Яких батьків?

Ким? За що закуті?..

Серце поета непокоїть те, що

Доборолась Україна

До самого краю.

Гірше ляха свої діти

Її розпинають.

Багато хто з нас перестав пишатися тим, що ми — діти великої нації. Ось як говорить про це сучасний поет В. Баранов:

Українці мої. То вкраїнці ми з вами,

чи як?

Чи в могилах і вмерти судилось

нам ще від Тараса?

Чи в могили й забрати судилось

нам наш переляк,

Що згнітив нашу гідність до рівня вторинної

раси?

Проблеми відродження і збереження національної культури актуальні й зараз.

Т. Шевченко твердо вірив, шо серед інтелігенції є такі люди, які готові все віддати служінню народові це до них Великий Кобзар звертався з проханням:

Обніміте ж, брати мої,

Найменшого брата…

Молю вас, благаю!

Отже, в поемі «І мертвим, і живим…» Тарас Шевченко викриває насамперед кріпосників-«лібералів». засуджує схиляння перед усім чужоземним і зневагу до вітчизняного, закликає освічені кола дворянської інтелігенції зблизитися з народом. Таким чином, вік піднімає болючу для України проблему національного самозбереження.