Проблема батьків і дітей у романі О. Гончара «Собор» «Собор» — роман про втрату духовності у сучасному О. Гончару суспільстві, про історію, мораль. І все це безпосередньо стосується проблеми батьків і дітей, яка розкривається в романі на прикладі стосунків між поколіннями героїв. По-різному вони складаються. Так Микола Баглай — один із тих, ким пишатися може будь-який батько: він добрий, розумний, чуйний, з повагою ставиться не тільки до старшого покоління, а й до глибинної історії свого народу як утілення вікових надбань талановитої народної душі, його мудрості і слави. Ось чому собор він сприймає як величний символ славетного минулого, яке неможливо забути, а надто й зовсім перекреслити. Він добре розуміє, шо означає цей собор для всіх добрих людей — історичну пам’ять і втрачену духовність. Ось чому захищає його, як це робить і його вчитель Хома Романович. Вони — люди різних поколінь, але  одної крові. Та зовсім не так склалося в сім’ї Ізота Лободи, людини роботящої і доброї, поважної. Здавалося б, він чесно заслужив повагу у суспільстві, та і в ні,о ш одна гризота, шо не дає жити. — його син Володька Лобода. Як і кожен батько, Ізот покладав на нього свої надії, та не судилося. Володька виріс чужою йому людиною — кар’єристом без честі, без совісті, без принципів. Гірко Ізотові на , старості літ визнавати, шо його син — його ганьба. Та чого ж переймається Ізот? Адже Володька знає ціну батькові: «Козацька волелюбна душа». Та біда в тім, що и цю якість Володька цінує з огляду на те, який зиск з того матиме він сам. Сцена зустрічі батька й сина глибоко трагічна. І не тільки тому, шо Володька віддав свого батька до будинку старих, не бажаючи порушувати свій комфорт. Це боліло старому Ізотові, звичайно, та ще гірше те, що він злякався дій і думок таких, як його син: «Він вам не один собор знесе, не одне таке смердюче море збудує, шо й ради потім не дасте». Отож конфлікт між батьком і сином набуває масштабів суспільного конфлікту, в центрі якого доля землі української: її природи, її історичної пам’яті, і її моралі та духовності. Ось чому проблема батьків і дітеіі настільки значима в романі «Собор».

Ця проблема набуває ще й символічного значення з огляду на те, як чинять люди із собором, зі своєю землею. Адже всі ми — діти своєї землі, вона — наша мати. То чи справді по-синівськи, з повагою і любов’ю ставимося ми самі до своєї землі, її екології, культури, історії? У відповідях на ці питання — доля нашого майбутнього.