ПРО ВІТЕР. Молотив один господар зерно. А як змолотив, розпочав віяти його. Але вітер постійно йому заважав: стане чоловік на тому боці, і вітер також по тому боці дме; стане на іншому — і вітер вже там. Розсердився господар, схопив ніж і кинув його у бік вітру. Той од­разу щез. І вже, здавалося б, нічого не перешкоджало чоловікові. Але з цієї миті перестало таланити господарю: за що не візьметь­ся — погано скінчить.

І ось пішов чоловік у світ, покинувши господарство. Приходить до одного села, проситься на ніч стати до якоїсь хати, де світло по­бачив. А в тій хаті саме мешкав вітер. Тож відповідає він чоловікові: «Як же я тебе маю на ніч прийняти, коли мені ти ніж у литку вп’яв».

І нехотів його прийняти доти до себе на ніч, доки він йому не вийняв того ножа з литки.

Аж тоді зрозумів чолов’яга, що самого вітра поранив.