Про кулінарні шедеври у поемі І. Котляревського «Енеїда». Народна кухня України широко представлена у поемі І. Котляревського «Енеїда. Видно, що автор добре знався на національних стравах. До того ж показати характер  і вдачу українців без їх ставлення до народної кухні просто неможливо. У країнці, як відомо, люблять посмакувати і добре знають власну кухню.

Кулінарія в Україні мене теж цікавить, і тому я звернула увагу на те, як Котляревський зробив суто українські страви надбанням Європи. Адже Енея у його мішдрах по Середземному морю всі пригощали українськими стравами і обдаровували дарами з України:

Латин по царському звичаю Енею дари одрядив: Лубенського шмат короваю, Корито опішнянських слив, Горіхів київських смажених, Полтавських пундиків пряжених І гусячих п’ять кіп яєць; Рогатого скота з Лип’янки, Сивухи відер п’ять з Будянки, Сто решетилівських овець.

Вся географія Полтавщини — у подарунках середземноморського царя. Крім юіо, українськими стравами із задоволенням ласували боги на Олімпі і праведники в раю. Так, на обіді у Зевса:

Там лакомини разні їли,

Буханчики пшеничні білі,

Кислиці, ягоди, коржі

І всякі різні витребеньки…

З історичних джерел я знаю, що традиційне харчування українців пройшло фивалий час становлення і розвитку. Деякі рецепти приготування страв і способи іберігання продуктів харчування дійшли до нас від часів Трипілля, ранніх слов’ян ї ї Київської Русі. Тож і маємо в Україні оригінальну кулінарію, створену віками і тисячоліттями. Підтвердженням того, що Україна є житницею Європи, є різноманітність страв із борошна і крупів… До речі, ці страви найчастіше згадуються в  Е не’їді». Тут представники різних національностей із задоволенням їли галушки, п.іреники, локшину, куліш, кашу, а хліба завжди було не менш ніж «повне реше-іо». Котляревський згадує у своїй поемі немало страв, які сьогодні вже призабуті.  Це і зубці (зерна обтовченого ячменю, підсмажені), і путря (ячмінна кутя з солодк им квасом), і кваша (солодке тісто), і баба-шарпанина (народна страва із пшеничного тіста, риби, конопляної олії, підсмаженої цибулі), і багато інших, які, за словами Котляревського, гості із задоволенням «лигали», «глитали», при цьому ще й «замурмотали, як коти». Що ж до діапазону запропонованих страв, то він просто приголомшливий: від сім’яної макухи, яку із задоволенням їли закохана Дідона та Еней, до кав’яру і крохмалю, «який їдять пани»:

І в кахлях понесли пашкети І киселю їм до сити; Гарячую, м’яку буханку, Зразову до рижків печінку, Гречаних з часником пампух.

Згаданий у цитаті кисіль належить до архаїчних страв. Традиційно кисіль г вали із добре підсушеного чи подрібненого вівса. Пізніше використовувалися дл цього інші види борошна (пшеничне, житнє, горохове, картопляне).

Не забув автор «Енеїди» і про культуру харчування українців:

Тут їли різнії потрави, І все з полив’яних мисок, І самі гарнії приправи З нових кленових тарілок.

Я вважаю, що таке розмаїття кулінарних шедеврів свідчить про здоров’я і міц: української нації. З іншого боку, якщо мені доручили б відшукати в українській кухні унікальні страви, які можна запатентувати у світі, я б далеко не ходила для початку відкрила б безсмертну «Енеїду» Івана Котляревського.