Роман «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» порушує серйозні і важливі суспільні проблеми, але це не заважає автору показати негативні соціальні явища сатиричним пером. Саме так зображені найбільш важливі моменти соціального життя.

Ось сцена закріпачення колись козацького села Піски: «За мої щирі послуги сама цариця пожаловала мені Піски». Отже, ціле село править розмінною монетою, якою платять за «щирі послуги». То, може, обуритися? Так піщани й учинили, але вже другого дня «у Піски вступала москалів рота. Налетіла москва на Піски, як сарана на зелене поле, й кинулась усе жерти, усе трощити…» Так розпочалася епоха кріпацтва. А далі не менш виразна сатирична картина приїзду пані генеральші, яка розпочала знайомство з селом зі знущання з їхніх звичаїв, зачісок, а потім за її наказом зносили хати, які псували краєвид пані. «Щодня камінець по камінчику вибивали з людської волі». А генеральша все скаржиться усім на невдячність «хахлацкава мужичья». Так іронічно розповідає автор про справжні стосунки між селянами й панами Польськими.

Не менш гостро зображено чиновників, яких щедро насаджали пани по канцеляріях, аби утримувати народ у неволі. Ось секретар «мирового суду» Чижик. Його прізвище й увесь його вигляд показують справжню вартість цього чоловічка, проте саме від цього чиновника «з мишачим поглядом» залежить часом ціле життя людини, її доля, як доля Чіпки. Та це зневажливе зображення варте того, якщо згадати, що цей «сутяжище», зруйнувавши віру Чіпки у справедливість, ще й мститься йому, відіграючи мерзенну роль у вигнанні Чіпки із земства. Не менш виразний образ Шавкуна, який був просто п’яничкою, недовчеиим студентом, але досяг кар’єри через підлабузництво й хитрість. Такі виразні образи чиновників — не ще й данина сатиричній традиції української літератури.

Отож Панас Мирний використовує класичні сатиричні прийоми — гротеск, іронію, парадокс — для того, щоб висміяти негативні суспільні явища, які руйнували людські життя, псували характери й нищили цілий народ. Засобами сатири Панас Мирний показав недолучність претензій на панування над гордим вільним народом, який лише на перший погляд здається схожим на вола, що реве тільки тоді, коли порожніють ясла.