І. Роман Сервантеса «Дон Кіхот» як відтворення доби середньовіччя. (Літературна пародія на лицарські романи стала пародією на середньовіччя, на буржуазні відносини, що панували за тієї доби. Історія Дон Кіхота — яскравий приклад того, що не час створює людей, а люди прикрашають його, як це зробили великий письменник Сервантес і його герой Дон Кіхот. Вони ж і довели, що навіть у найжорстокіший час бувають чисті і благородні серця.)

11. Шлях мандрівного лицаря: від благородних поривань до розчарувань.

1. Початок пригод. (Начитавшись лицарських романів, збіднілий ідальго повірив, що все у книгах правда і вирішив і собі пошукати пригод. Він власноручно приготував собі шолом, щит і спис, спорядив стареньку шкапу, яку назвав Росінантом, і вирушив втілювати у життя свої благородні помисли. Йому так хотілося бачити скрізь замки, справжніх лицарів і гідних суперників. Дон Кіхот готовий був вершити справедливість, допомагати невинним, карати кривдників. Нехай навіть із його посвячення в лицарі влаштували посміховисько, нехай навіть доводиться змагатися з вітряками і терпіти поруч занадто корисливого і хитрого зброєносця.)

2. Художні засоби зображення образу Дон Кіхота. (Кажуть, що від смішного до сумного один крок. Гостроту сприйняття свого героя Сервантес підкреслив божевіллям у поєднанні з чистим і ясним розумом. Кумедні ситуації, у які потрапляє Дон Кіхот, його небажання бачити очевидне, його приниження перед кривдниками і його бажання бачити в кожному, навіть негідникові, благородного лицаря дивовижно поєднуються волею автора з такими мудрими висловлюваннями, що аж ніяк не могли народитися у свідомості божевільного. Скажімо, ось ці слова: «Свобода, Санчо, — це одна

з найдорогоцінніших щедрот… з нею не можуть зрівнятися ніякі коштовності… Заради свободи, як і заради честі, можна ризикувати життям…, неволя є найбільшим з нещасть, які тільки можуть статися з людиною…» Ці слова автора для характеристики свого героя найбільш яскраві і переконливі. Інколи навіть складається враження: а чи не сміється Дон Кіхот з натовпу, чи не божевільні саме люди, які його принижують?) 3. Від оптимістичного початку до сумного фіналу. (Фінал роману виявився не-очікуваним: Дон Кіхот відрікається від того, що так хоробро захищав. Сер-вантес розумів недосконалість навколишнього світу і усвідомлював безперспективність шляху свого непрактичного героя-романтика. Стає очевидним, що зломили його не побиття і фізичні страждання, а черствість і тупість тих, у кому він хотів бачити благородних лицарів. А чи зломили насправді?)

III. Значення роману. (Герой Сервантеса вже близько чотирьох століть продовжує свій шлях духовними дорогами людства, несучи вогонь романтики, незвичайності, хоробрості і готовності боротися навіть із вітряками, якщо це може возвеличити насамперед у власних очах. Для одних Дон Кіхот — герой, для інших — божевільний. Це «вічний образ» нескінченного конфлікту між шляхетністю бажань і неможливості їх втілення, пошуку сенсу життя і свого місця під сонцем.)