ПРАВДИВИЙ ОБРАЗ ПРОМИСЛОВЦЯ І «ГЛИТАЯ». Які твори стають класичним літературним зразком? Мабуть ті, в яких письменник розкриває таємницю людського серця, людського характеру. Від того, наскільки майстерно й правдиво він це зробить, залежить подальше життя твору в часі.

Деякі твори залишаються актуальними навіть через кілька со­тень років після їх народження, незважаючи на те, що людство іде вперед великими кроками, змінюються історичні обставини, полі­тичні умови тощо. Можливо, душа людська не залежить від цих зовнішніх обставин. Вона є ареною боротьби двох стихій — добра і зла. Історія людської душі — це історія боротьби добра і зла. Люди­на — це мініатюрна модель всесвіту, який не підвладний найіому пізнанню. Драма І. Карпенка-Карого «Хазяїн» не втрачає актуаль­ності і в наш час, у першу чергу, завдяки потворній привабливості головного персонажа, Терентія Пузиря.

Сучасники по-різному трактують цей образ. Оцінка героя ко­медії «Хазяїн» різними авторами неоднозначна, часто суперечли­ва. Так, наприклад С. Ковальчук у газеті «Голос України» під заго­ловком «Буряк чекає Пузиря» запитує в читача, коли ж нарешті з’являться сучасні хазяї, схожі на Пузиря: «Аж не віриться: ще у минулому столітті ми жили без свого цукру. Цукровари, здається, обходилися тростиною звідкись привезеною. Дорогувато виходило. А потім прийшли колишні кріпаки, пузирі та калитки, взялися за діло й зробили Україні цукровий імідж, хоч їх потім і осміяла наша література». Т. Свербилова в часописі «Слово і час» пропонує: «А може, подивимося на образ Терентія Пузиря під сучасним кутом зору? Адже в нашому суспільстві він є ідеалом діяча, героєм і пере­можцем… І виходить, що підручник викриває постать саме такої людини, яка в сучасному суспільстві є героєм дня!» В. Панченко в «Літературній Україні» ставить подібне питання: «Нинішнє життя раз по раз повторює карпенківські сюжети. Знову замиготіли неза­бутні халати новітнії терентіїв Гавриловичів пузирів, яким Котля­ревський без надобності, знов — культ гендля, передзвін грошей, який звістив про появу «дикої, страшенної сили», яка ні перед чим не зупиниться заради срібняка, знову розверзається прірва соціаль­них контрастів, — і де той новий Карпенко-Карий, який покаже нам наше життя у дзеркалі сценічного дійства? »

Критична думка розділила прихильників творчості І. Карпенка-Карого на два ворожих табори.

Одні вважають, що пузирі — це благо для суспільства. Завдяки пузирям починає працювати й розвиватися природним чином еко­номіка. Якщо ми хочемо жити у високорозвиненій, підкреслимо, економічно високорозвиненій країні, ми, так би мовити, повинні крізь пальці дивитися на деякі вади характеру Пузиря. Інші вва­жають, що не можна довірити долю країни й суспільства людям, які зневажають власну культуру, мову, власний народ. Хто має ра­цію в даному випадку? Якщо герой, описаний майже століття тому, відроджується, більше того, стає героєм дня, виникають сумніви щодо правильності обраного нашим суспільством курсу.

За жанром автор визначив твір як комедію, підкреслюючи, що це «зла сатира на чоловічу любов до стяжання без жодної іншої мети».І. Карпенко-Карий вважав, що тільки комедія здатна проби­ти «кору льодяної буйдужості» в серцях калиток і пузирів. Тому найдієвішим жанром він визнавав комедію, яка «бичує сатирою страшною всіх і сміхом крізь сльози сміється над пороками і за­ставляє людей мимо їх волі соромитися своїх лихих вчинків». Ма­буть, саме з цієї причини І. Франко назвав комедію І. Карпенка- Карого драмою. Драматург відчував, що це була його найкраща ко­медія. Він віднайшов ті потаємні механізми, які повинні були впли­нути на уяву, серце та сумління людини. Проте деякі пузирі реагу­вали на п’єсу не так, як передбачав драматург, а так, як їм уявляло­ся правильним. Зі спогадів П. Саксаганського відомо, що славнозвіс­ний київський мільйонер, цукрозаводчик і меценат Терещенко про­понував драматургові ЗО тисяч карбованців за те, щоб автор зняв п’єсу з репертуару, бо впізнав в історії з пожертвуванням на пам’ят­ник Котляревському, що обігрується в комедії, самого себе.

Як уже зазначалося вище, в центрі уваги драматурга певного мірою трагічний образ Терентія Пузиря. Перша ж сцена дуже пов­но характеризує головного героя. Феноген і Маюфес розмовляють про халат Пузиря. Хоч який би він не був старий, хоч як би від нього не смерділо, халат — це символ багатства і стабільного статусу його хазяїна у суспільстві: «Халат мільйонера! Бачите, як багатіють. Ще отакий є кожух, аж торохтить! Нового купувать не хоче, а від цього халата і від кожуха, повірте, смердить! Он, як люди багатіють, учіть­ся!» Не так прихильно до халата Пузиря ставляться його жінка Марія Іванівна та донька Соня. Вони вирішують зшити новий халат і пода­рувати на іменини, проте бояться гніву Пузиря. Врешті-решт жінки вирішують гарно розшити атласний халат буряками й овечками, а потім кравчиня запропонує Пузиреві його купити за дуже дешевою ціною.

Зав’язка трагедії — пропозиція Маюфеса переховати на степах Терентія Гавриловича дванадцять тисяч овець Петьки Михайлова, який оголосив себе банкротом. Пузир дуже довго не погоджується, оскільки справа надто небезпечна, проте двадцять процентів з вало­вої виручки ладнають справу. Пожадливість хазяїна не знає меж: якщо він готовий економити на власній персоні, звісно, що на пер­соні непрошеного гостя він зекономити просто зобов’язаний: «Вся­кий чорт прийде сюди голодний, а ти його годуй! Нема, щоб з со­бою привіз солонини там, чи що. Нехай не звикають!»

Якщо діями будь-якої людини в світі керують кілька сил (і мо­зок, і серце, і сумління, і бажання тощо), то Пузир знаходиться повністю під владою «стяжання». fiojoмозок — це спеціальний механізм, який постійно рахує, рахує, рахує… І обирає з усіх варі­антів тільки той, що має принести прибуток. Отже, механізм Пузи­ря почав працювати — скільки він уже встиг заробити, зекономи­ти!

Терентій Гаврилович збирає до себе економів Куртца, Зелен- ського та Ліхтаренка. Незадоволений хазяїн, дуже сильно незадо- волений: «Ну, як-таки ви, пане Зеленський, і досі не загнуздали мануйлівських мужиків? Де ж це видано, щоб на буряках платить робочому по тридцять п’ять копійок в день?» Суперечка точиться навколо копійок, у той час як прибутки самого Пузиря — тисячі! Як приклад Пузир рекомендує придивитися до плідної роботи Ліхтаренка: з весни він платить по 15 копійок, а в гарячу пору — по 25 і без їжі. Зеленський говорить, що робочий тілько там дешевий, де землі нема, де бідність. У Чагарнику, де працює Ліхтаренко, саме такі умови, а в Мануйлівці, де працює він, люди «зажиточні». Але хазяїн відповідає, що умови роблять люди. Тому в Мануйлівці теж треба зробити бідність: «Наділи мужицькі на десять літ в орен­ду взять! А як мужик зостанеться без землі, роби з ним, що хо­чеш».

Після закінчення школи перед нами постане вибір майбутньої професії. Спочатку навчання у вищому закладі, а потім — робота. Уявімо, якщо Пузир сьогодні став майже героєм дня, яке професій­не майбутнє очікує на нас? Тільки той факт, що заради власного прибутку він хотів залишити маленьких дітей своїх робочих без щасливого, спокійного, ситого дитинства, факт дуже промовистий. Усі подальші дії Пузиря тільки посилюють зневагу до цього персо­нажа. Образ Пузиря викликає велику гаму почуттів, але захоплен­ню та замилуванню серед них місця немає.