ПРАГНЕННЯ ЛЮДИНИ ДО ВОЛІ. Найкращим твором Марка Вовчка вважається «Інститутка » — пер­ший в українській літературі великий прозовий твір на соціальну те­матику. У ньому авторка протиставила образи бідної кріпачки Устини та багатої примхливої інститутки — її хазяйки, і це протиставлен­ня — не на користь панночки. Оповідь Марко Вовчок вклала у вуста Устині. Крізь призму її світосприймання ми бачимо події, що роз­гортаються в повісті. Дарма, що молода кріпачка на вдачу безжурна й весела, читач усе одно відчуває ту кривду, яку завдають дівчині та всім дворовим людям пани-хазяї.

«Весело бачити степ, поля красні. Степ зелений наче втікає в тебе перед очима далеко кудись, далеко… Любо на волі дихнути! Коли б воля, заспівав би…» — думає Устина. Так, вона помічає красу приро­ди, милується нею, але ж гнітючі думки про власну неволю отрую­ють існування…

Особливо важко стає після приїзду молодої панночки, яка щой­но закінчила інститут і повернулася додому. Вона, насолоджуючись своєю владою над слугами, кричить на них, обзиває, лає на всі зас­тавки. А скільки знущань витерпіла бідна Устина! Інститутка її «щипає, і штрикає, і гребінцем скородить, і шпильками коле, і водою зливає, та репече, та дзявкотить, та тупоче-тупоче».

А одного разу мало не задушила дівчину, так що та цілу весну не могла встати. Як витримати таку наругу? Тільки спокійна та лагідна вдача кріпачки змогла витерпіти подібне.

Однак виявилось, що найгірше попереду. Вийшовши заміж, інститутка переїжджає на хутір до чоловіка й отоді показує всю жорстокість своєї натури: «Усе пригнула по-своєму молода пані, усім роботу тяжку, усім лихо пекуче ізнайшла. Каліки нещасливі, діти-кришеняточки, й ті в неї не гуляли; здавалось усяке діло ка­торгою. Стоока наче вона була, …тільки погляне, то наче за серце тебе рукою здавить». Хоч якою лагідною та покірною є Устина, та й вона вже не витримує, дає хазяйці таку характеристику. Остаточно пані переступила межу моралі, коли вдарила добру чесну бабусю по обличчю, обізвавши її злодійкою. Тут уже не витримує Прокіп, якому так наболіла кривда, що він виявляє бунт. Через це його відда­но в рекрути, Устина ж залишилась без чоловіка. Так Марко Вовчок показала безмежність влади панів над простими людьми: запросто ламалися долі, калічилося здоров’я, розбивалися сім’ї кріпаків.

Читача може дещо здивувати пасивність Устини, яка не бунтує, не сміє перечити, навіть боїться заспівати. Та знаючи історичні реалії часів кріпацтва, важко дорікати їй у цьому, адже бунт в умовах по­вного поневолення людини дорого обходився й суттєвих результатів не давав, що й показує в повісті Марко Вовчок.

Образи панночки та Устини є узагальненими: на прикладі цих персонажів письменниця талановито показала прірву між соціаль­ними прошарками суспільства XIX століття. Ця неймовірна безо­дня полягає не тільки в різниці у матеріальних спроможностях обох молодих жінок, а й у моральних якостях. Симпатії будь-якої люди­ни будуть, звичайно, на боці знедоленої, але такої лагідної Устини.