ПОТРАПИТИ В САД

На цьому вокзалі був сад. З-за огорожі виглядали гілки з черво- пими яблучками. Горобці могли вільно перелітати та сідати на них.

Грицькові уявлялося, що якось уночі він ітиме з останньої елек­трички і побачить відчинені двері. Увійде в сад, ляже в сплутану траву, притулиться до матінки-землі й спитає: «У кого ж я такий вдався — нещасний та волоцюга? »

Міліція не чіпала Грицька, бо знала, що він не має ні хати, ні жінки, лише гармошку та чорну хворобу ще з війни. Була ще сестра ІІуська, але йому не сиділось в неї. Треба було Грицьку, щоб люди його бачили, і він бачив їх. «Тихо, Нусько, тихо… Чорна хвороба зробить з чоловіком усе на світі… А таких, як я… і без чорної хвороби вистачає. Григорій Сковорода теж поблукав по світу, а чим моя гар­мошка за його філософію гірша?

Грицько зайшов у вагон, дренькнув гармошкою. Заграв «На соп­ках Маньчжурії», потім «Прощання слов’янки», і у капелюх поси­палися копійки. Чоловік кожному, навіть дитині, казав: «Цілую руку». Грицько проходив ще два вагони, а потім сідав, і ніяка сила не примусила б його заграти ще. Бо йому набридло.

Грати його навчив тато, як повернувся з війни додому без ноги. Грицько вже тоді мав чорну хворобу (епілепсію). Німець жартома вистрілив йому над вухом, щоб злякати. Після війни ходили з бать­ком по базарах, заробляли, граючи на гармошці. Мама не знесла такої ганьби й померла, а старий замерз п’яний, повертаючись із міста.

Гриць пробував описати цю жалісливу історію на папері, але письменницького таланту не мав. А коли грав, перед очима ставав його тато-каліка, що не мав щастя змалку й до останку.

Грицько зліз з електрички й пішов до буфету за пивом з копче­ною рибою. Голови й шкірки він забирав із собою — для котів чи собак.

Одного разу Грицько зустрів Стьопу, який повідомив, що Ми- кольця дуже слабкий і просить зайти до нього. Пішли разом.

Микольця жив у малесенькій хатці, лагодив людям черевики. Він зрадів товаришеві. Глянув на Грицькові черевики, сказав, що давно вже треба їх лагодити. Грицько запропонував Миколі йти до лікарні, але той попросив друга заграти — ото й буде його лікуван­ня. Він пропонував товаришеві залишатися жити у хаті, як він по­мре. Грицько відшучувався, казав, щоб не брав дурного у голову. Але Микола відчував, що недовго йому залишилось. Він сказав, щоб Грицько не кидав собаку Боска. Потім попросив почитати «Кобза­ря» — «Перебендю».

Вночі був вітер із дощем. Грицько подумав, чи не завалить він хату. Але він не знав, що старі хати стоять міцно. І Грицько згадав про сад. Мабуть, вітер усі яблука позриває. От тільки б гілля не поламав. Та за муром не так дме.