Трактат невідомого автора кінця  XVIII століття є історичною пам яткою про розвиток України від сивої давнини, про Київську Русь як першодержаву тільки українського народу.

Оскільки у творі «Історія Русів» показано визвольну боротьбу українського народу із зовнішнім ворогом, центральне місце відводиться постаті Богдана Хмельницького й Івана Мазепи  як борцям проти поневолення. Автор оспівує талановитого полководця Богдана Хмельницького, показує його як мудрого дипломата, умілого керівника, який веде за собою народні маси. Він нещадний до ворогів, а особливо до зрадників свого народу.

«Гетьман Мазепа, укомплектувавши й забезпечивши всім потрібним війська свої, що були в армії, а резиденцію свою, місто Батурин, де зберігались усі скарби, запаси та магазини, підкріпивши достатньою залогою із Сердюцьких піхотних полків і одного кінного Прилуцького полку під командою полковника Носа, виступив сам з рештою військ малоросійських із численними урядниками військовими та цивільними, понад звичайний штат зумисне примноженими, до границь білоруських, начебто, щоб добивати ворога.»

А коли переправилися через річку Десну, Мазепа розташував свій табір і звернувся до всіх із промовою: «Ми стоїмо тепер, братіє, між двома проваллями, готовими нас пожерти, коли не виберемо шляху для себе надійного, щоб їх обминути… і нам, бачивши загрозу тую, що зібралася над головами нашими, як не помислити й не подумати про себе самим?»

Невідомий автор показує, що Іван Мазепа підпорядковував владу для особистої наживи і жорстоко розправлявся з рухом народу. Кілька гетьманів (такі, як Мазепа) були або маріонеткамив руках ворогів, або ставлениками старшинської верхівки. Унаслідок цього проливалася народна кров у боротьбі як з інтервентами, так і зі зрадницькою панівною верствою.