ПОСЛАННЯ КРІЗЬ ВІКИ. В українській літературі жанр послання, започаткований у XVI столітті Іваном Вишенським, через три віки знайшов відгук у твор­чості геніального поета, полум’яного патріота України Тараса Гри­горовича Шевченка. Його поезію «І мертвим, і живим, і ненарож- денним землякам моїм в Украйні і не в Украйні моє дружнєє по- сланіє» сьогодні можна вважати голосом, який промовляє до нас крізь століття.

У творі Т. Шевченко торкається і соціальних, і національних проблем українців. Звертаючись перш за все до панів, Кобзар гнівно
засуджує їхнє прагнення уярмити весь простий люд та глухоту, коли йдеться про стогін кріпаків:

Оглухли, не чують;

Кайданами міняються,

Правдою торгують.

І Господа зневажають, —

Людей запрягають

В тяжкі ярма.

Поет благає схаменутися, «полюбити всім серцем» рідний край, і це зрозуміло, адже хто любить свою Батьківщину, не може не любити свій народ. Та не тільки це хвилює Тараса Шевченка, він різко висловлюється про тих дворян, які намагаються здобути осві­ту на чужині, знайомляться лише із здобутками іноземної культу­ри: «…претеся на чужину шукати доброго добра». На думку автора послання, найкраще, що є у всьому світі, — Україна з її краєвида­ми, талантами та культурними здобутками, тому насамперед треба вивчити «своє», а не чекати, що ж «німець покаже».

Кобзар не тільки засуджує невситиму зацікавленість тільки іно­земними науками та культурами, а й з гіркотою констатує повну зневагу так званих «освічених» дворян до української мови, націо­нальної історії.

У висміюванні спроб робити все тільки на іноземний лад відчут­ний сарказм:

Добре заходились

По німецькому показу

І заговорили

Так, що й німець не второпа,

Учитель великий,

А не те, щоб прості люде.

А ґвалту! А крику!

Не треба думати, що поет був національно обмеженим. Він ціну­вав чужі культурні надбання, цікавився ними, і крилаті слова «І чужому научайтесь, й свого не цурайтесь…» показують нам, що він не виступав проти геть усього іноземного, а виступав за рідне як першооснову знань і духовного досвіду. Автор послання закликає майбутні покоління не забувати рідну Україну, жити перш за все для її блага та процвітання й вірить, що колись настане соціальна й національна воля.

П’ять коротких запитань, поставлених Тарасом Шевченком («.. .що ми?.. Чиї сини? Яких батьків? Ким? За що закуті?») змушують нас, його нащадків, задуматись над історичними проблемами того часу й сьогодення. Добре подумавши, жахаємося, бо ці проблеми дуже схожі! Недарма ж Кобзар присвятив послання не лише своїм сучасникам, а й « ненарожденним землякам». Наш обов’язок — робити все можливе для того, щоб стали пророчими шевченківські рядки:

І забудеться срамотня

Давняя година,

І оживе добра слава.

Слава України…