Послання пишеться у відповідь на «Оборону згоди з латинсь­ким костьолом та вірою, що Риму служить», яке підписали архіє­пископ Михайло, єпископи Потій, Кирило, Діонісій і Григорко, пред­ставники вищого духовенства, що погодились на унію — об’єднання католицької та православної церков.

Він називає їх унію — «гадючою унією», дивується, чому вони вважають себе святими, хоча нічого для святості не зробили.

Вишенський шукає «Євангельського сліду», який веде до пізнан­ня та допомагає правити людьми. Для цього треба пройти п’ять сту­пенів. Перший — віра христова, другий — виконувати заповіді, тре­тій — зректися самого себе, четвертий — зректися господарства, друзів та батьків, п’ятий — остаточна убогість, треба роздати все своє. Але тільки ті, у кого увійшов Дух Святий, можуть стати справжніми священиками. Всі інші тільки вважають себе святими.

Автор запитує, чи виконують єпископи всі п’ять ступенів. Ви­являється, що не виконують. Навпаки, вони визискують зі своєї пастви. Ніхто з них не допомагає бідним, але користується їхньою працею.

Не покидають вони своєї хати, не зрікаються себе, не роздають с іин майно. То чому ж вважають себе святими?

Наприклад, Іпатій Потій раніше мав лише чотирьох слуг та підпий одяг, а тепер має аж десятьох прислужників та дуже багате вбрання. Те саме й інші.

Як же ці люди можуть вчити інших вірі святій? Бідні хлопи п ріпці за них для Бога, бо нічого не мають і не розкошують так, як епископи.