ПОПЕЛЮШКА

Один багатий удівець одружився з дуже чванливою та гордови­тою удовою, яка мала двох дочок, таких самих, як вона. А в чолові­ка була своя дочка, надзвичайно добра та ніжна.

Мачуха ненавиділа пасербицю за її красу, бо поряд з нею її власні дочки здавалися ще огиднішими. Тому вона призначила дівчині для житла комору під самим дахом і загадувала їй виконувати найбруд- нішу роботу в домі. Бідна дівчина покірно терпіла всі кривди й не наважувалась жалітися батькові.

Упоравшись з роботою, дівчина йшла в куток і сідала просто на попіл, натрушений біля каміна. Тому всі в домі звали її Чорногуз­кою. А менша сестра, не така зла й пихата, як старша, прозвала її Попелюшкою.

Якось молодий і гожий принц улаштував бал, на який запросив усіх знатних людей королівства. Наші дві панночки теж дістали запрошення.

Тож Попелюшці додалося роботи — прати й прасувати білизну для сестер, крохмалити їм комірці та манжети.

Сестри замовили наймодніші капелюшки, накупили найдорож­чих парфумів і пудри. Дівчина дала сестрам мудрі поради і навіть запропонувала зачесати їх. Ті погодилися, і вона зробила їм прегарні зачіски.

І ось настала щаслива мить. Сестри з матір’ю сіли в карету й поїхали на бал.

А Попелюшка довго стояла під брамою й сумно дивилася їм услід. Потім сіла на ґанку й гірко заплакала.

Раптом з’явилася її хрещена мати — чарівниця. Побачивши, що дівчина вмивається сльозами, вона вирішила допомогти їй. Наказала принести найкращий гарбуз — і перетворила його на розкішну позолочену карету. Шістьох мишей перетворила на чудових коней, великого старого щура з довгими сивими вусами — на кучера, шістьох ящірок — на лакеїв у строкатих лівреях.

Після цього чарівниця доторкнулася до Попелюшки своєю па­ні чкою, і враз її дранка перетворилася на розкішну сукню, гаптовану золотом, сріблом і самоцвітами. Ще дала вона дівчині пару п ришталевих черевичків, таких гарненьких, що кращих не було ні у кого у світі.

Рада та весела, сіла Попелюшка в карету.

На прощання хрещена мати наказала їй над усе пам’ятати, що нона може бути на балі тільки до півночі, бо опівночі всі чари зни­кають.

Попелюшка поїхала до королівського палацу, не тямлячи себе від щастя.

Принц вийшов її зустріти, подав руку і повів до зали, де зібра­лися гості.

В залі запала тиша. Гості перестали танцювати, музики грати: так уразила їх краса незнайомої дівчини. Король сам не зводив з неї очей і пошепки сказав королеві, що давно вже не бачив такої врод­ливої й милої дівчини. Всі дами придивлялися до сукні та зачіски незнайомки, щоб завтра й собі зробити такі самі.

Принц запросив Попелюшку до танцю. Вона танцювала напро­чуд граційно, і всі гості милувалися нею. Увесь вечір принц дивив­ся тільки на красуню-гостю і думав тільки про неї.

Дівчина сіла порч із сестрами, які, звісно, не впізнали її, стала мило розмовляти з ними й пригощати фруктами, які дав їй принц.

Коли годинник вибив без чверті дванадцяту, Попелюшка попро­щалася з гостями і зникла так швидко, що ніхто не встиг її затри­мати.

Вдома вона подякувала хрещеній і сказала, що наступного дня теж хоче потрапити на бал, бо принц запросив її.

Повернувшись додому, сестри розповіли про незнайому красу­ню і сказали, що наступного дня знову поїдуть на бал. Попелюшка попросила одну з них позичити їй буденну сукню, щоб вона теж мог­ла поїхати на бал. Однак та відмовила, чим анітрохи не засмутила дівчину. Бо що б вона мала робити, якби сестра згодилася дати їй свою сукню?
На другий день сестри знову поїхали на бал, і Попелюшка теж, вбрана цього разу ще розкішніше.

Принц знову не відходив од неї ні на хвилину і раз у раз говорив їй ніжні слова. Від щастя Попелюшка не помітила, як минув час. І вже коли годинник почав бити дванадцять, схопилася з місця й побігла з легкістю лісової кізки.

Принц кинувся за нею, але марно.

На сходах Попелюшка загубила один із своїх кришталевих че­ревичків, і принц шанобливо підібрав його.

Додому дівчина повернулася зовсім задихана, без карети, без лакеїв, у своїй старій, подертій сукенці. Від її розкішного вбрання залишився тільки один черевичок.

Коли сестри приїхали з балу, Попелюшка спитала, чи була там сьогодні прекрасна незнайомка. Вони сказали, що була, але зник­ла, тільки-но почало бити північ, і зникла так швидко, що навіть загубила свій кришталевий черевичок.

А принц насправді покохав красуню. За кілька днів він звелів привселюдно, під звуки фанфар, оголосити, що одружиться з тією дівчиною, на яку прийдеться кришталевий черевичок. Принцові посланці поїхали по всій країні і міряли його усім дівчатам. Та мар­но — нікому він не підходив.

Коли посланці з’явилися на дворі в мачухи, Попелюшка смію­чись попросила дати їй приміряти черевичок. І диво! — черевичок озувся так швидко та легко, ніби ніжка тільки того й чекала! А По­пелюшка вийняла з кишені другий черевичок і наділа його на дру­гу ніжку.

Раптом з’явилася чарівниця, доторкнулася своєю паличкою до вбрання Попелюшки, і воно перетворилося на прегарну сукню. Потім Попелюшку повезли до палацу, і принц побачив, що вона ще краща, ніж раніше.

За кілька днів відгуляли весілля.

А Попелюшка, така ж добра, як і вродлива, взяла сестер у па­лац і незабаром оддала їх заміж за двох молодих вельмож.