Показ глибоких зв’язків сучасного життя з біблійною давниною. У літературі існують так звані вічні теми. Вони різні — цё и сенс людського буття, і пошук моральних цінностей, і кохання. У різні епо­хи існування людства різні покоління відчували схожу необхідність вирішити для себе ці важливі питання, бо і зневірювалися, і закохува­лися люди відтоді, як уперше усвідомили себе людьми.- З часом багато що змінюється, але ці теми не даремно названо «вічними».

Звичайно, вони не могли не порушуватися у найвидатнішій пам’­ятці світового мистецтва — Біблії, за моральними засадами якої жила і досі живе значна частина людства. Старий Заповіт став підґрунтям трьох найбільших релігій світу — іудаїзму, християнства, мусульман­ства. Немає нічого дивного, що він став джерелом тем, мотивів, стилі­стичних засобів, сюжетів і навіть цілих жанрів світового мистецтва. Багато письменників зверталися у своїй творчості до цього джерела. Серед них і видатний єврейський письменник ІЛолом-Алейхем, який до того ж виріс у релігійній родині та першим здобув релігійну освіту.

Його «Пісня над піснями» — поетична розповідь про перше чисте кохання. Почуття головного героя твору, Шимека, наскільки цнотливе та світле, що в ньому самому є щось від релігійності, асоціації з одно­йменним біблійним гімном кохання виникають природно, й цей пара­лелізм проходить крізь усю оповідь. Поетичне сприйняття світу Шиме­ка дозволяє йому побачити, що «Я — принц. Бузя — принцеса. Коло­ди, понакидані біля хати, — кедри й буки, що згадуються в «Пісні над піснями». Кішка, яка лежить коло дверей і гріється на сонці, — одна з польових ланей, що згадуються в «Пісні над піснями»… (…) Усе-все з «Пісні над піснями».

Бузя нагадує йому біблійну Суламіф. Її життя — життя звичайної дівчини, що знає про несправедливість світу: друге заміжжя матері вона сприймає як зраду. Порівняно із Шимеком вона більша реалістка. Естер-Люба не вірить в чаклунство, здатна плекати плани помсти, но­вому чоловікові матері, але кохання спочатку переселяє у світ «Пісні над піснями» й її. Різниця у світосприйнятті вийде назовні пізніше. Шимек і Бузя обмінюються цитатами, й ті звучать у них дуже природ­но, «Пісня над піснями» дозволяє їм ніби розуміти думки одне одного.

Невинність кохання цих двох молодят така, що навіть батьки, які дотримуються суворої моралі, дозволяють їм гуляти вдвох і вибачають, коли ті забувають під час спілкування про справи. Можливо, батьки теж відчувають поетично-релігійне забарвлення стосунків Шимека та Бузі.

Але дійсність втручається у казку, все ж таки Шимек і Бузя жи­вуть у реальному світі, й от уже він їде вчитися, порушивши завіти батька, стосунки між ними майже розриваються. Батько навіть було обіцяв ніколи не простити Шимекові. «Холодне, страшенно холодне було наше листування. Та хто мав час помічати це у царстві мрій, в якому я перебував?». Тут ідеться про інші мрії, хоча зміст їх не уточнюється, зрозуміло, що стосуються вони якоїсь кар’єри, спроб до­сягти життєвого успіху. Повною несподіванкою стає для нього звістка про заручини Вузі. Шимек не зважив, що життя не стоїть на місці: повернувшись додому, він бачить містечко таким самим, як він його залишив, «Бракувало тільки «Пісні над піснями», але й вона ніби по­вертається до нього при зустрічі з Бузею. Тільки це вже не та пісня. Глибоке розчарування чекає на Шимека. Саме подорослішавши, він розуміє, що його кохання до Бузі було справжнім і взаємним, але не лише це, на нього чекає страшне відкриття: «Невже я проґавив своє щастя, проґавив навік? Невже я власними руками спалив свій диво­вижний палац і випустив гарну божественну царівну, яку я колись зачарував?» Марно він намагається повернути минуле. Щастя, яке було поруч, вже втрачено, рядки з «Пісні над піснями» не знаходять відгу­ку. «Надто пізно я схаменувся, згадав, що є Бузя на світі… Бузя, яка має серце, що сумує, і душу, що геть поривається звідси в інший світ…»

Шукаючи успіху, Шимек втратив цінність значно більшу: саме ко­хання, що надихало його життя. Тут можна згадати біблійну тезу, що не належить до «Пісні над піснями»: нічого не варті всі земні скарби, якщо за них людина втрачає душу. Чи — у цьому випадку — одну з найголовніших власних цінностей. Уже й кар’єра стає Шимекові не потрібного, йому лишається тільки згадувати про колишнє щастя, втра­чене у гонитві за приземленими успіхами…

А скільки людей протягом існування людства робили ту саму фа­тальну помилку? Так було в біблійні часи. Так сталося із Шимеком. Таке може статися з будь-ким, хто необачно міняє вічне на тимчасове, духовне на матеріальне. Міняються зовнішні обставини та причини, але лишається головна сутність. Може, варто, нарешті, прислухатися до мудрості минулого, щоб не повторювати в майбутньому ті самі по­милки?

Обрана Шоломом-Алейхемом форма твору лише підкреслює неми­нущу актуальність вибору Цінностей.

Тому «вічні теми» лишатимуться джерелом натхнення завжди.