Поетизація боротьби за національну незалежність у драмі. Фрідріх Шіллер — видатний німецький поет і драматург, який став виразником ідей Просвітництва — свободи, рівності, справедливості, права особистості на боротьбу проти насильства.

Чи не найвідомішою його драмою, у якій було опоетизовано боротьбу швейцарських кантонів проти австрійців у часи середньовіччя, стала п’єса «Вільгельм Телль».

Уже з назви драми стає зрозуміло, що саме Вільгельму Теллю судилося виконати роль народного обранця, який спонукав до боротьби проти поневолювачів. В основу образу Телля автор поклав швейцарську сагу про вправного стрільця з лука, що з часом став символом патріотизму, мужності і волелюбства.

Цікаво, що в початкових епізодах драми Вільгельм Телль — людина спокійна і мирна. Він з радістю допомагає людям у біді, живе усамітнено з дружиною і сином Вальтером, щодня ризикуючи життям у боротьбі зі стихіями. Вправний мисливець на сарн та чудовий весляр, Вільгельм Телль зовсім не збирається з кимось конфліктувати:

Хай кожний вдома буде жити в тиші,

Хто сам сумирний, того лишать з миром…

Він вірить, що терпіння та послух дадуть свої плоди і все минеться. Телль — людина побожна, поважає будь-яку владу, виконує різні повинності. Але водночас він сам каже, що любить життя лише тоді, коли щодня знову його завойовує. Телль не випадково говорить про те, що він може покластися лише на себе. Герой Шіллера звик до самостійності, він переконаний, що «той, хто сильний, найсиль-ніший сам». На мою думку, саме ця риса характеру героя підказує нам, що Телль — героїчний персонаж, однак ці якості його натури поки що «сплять». Показово й те, що Телль був відсутній на Рютлі, де селяни ухвалювали важливе рішення про об’єднання кантонів. Усвідомленню Вільгельмом того, що боротьба обов’язково буде, сприяє низка подій, які мають підтвердити його виняткові здібності.

Уже на самому початку драми Телль єдиний, хто наважується врятувати від гніву тирана Баумгартена, який убив намісника Геслера за те, що той почав чіплятися до його дружини. Він же не збирається вклонятися австрійському капелюху Геслера, за що й був покараний: йому наказано стріляти в яблуко на голові його сина Вальтера. Цієї миті в душі Телля відбувається внутрішня боротьба. Він навіть перепрошує ландфогта, але Геслер не жартує. На мою думку, важливо те, що, перш ніж поцілити в яблуко, Вільгельм ховає за пазуху ще одну стрілу. Після вдалого пострілу Телль пояснює, що якби він убив сина, то відразу б помстився намісникові.

Як бачимо, зовні сумирний Телль не збирається миритися з приниженням його гідності, адже тут перш за все було порушено його природні права людини і батька. З іншого боку, цей випадок стає ніби спусковим механізмом для активнішої боротьби селян проти поневолювачів.

Вільгельм Телль не просто месник, передусім він гуманна людина. Саме на його моральності наголошує Шіллер, коли вводить у твір Парріциду — швабського герцога, який убив свого дядька-імператора. У народного героя, як стверджує автор, нічого не може бути спільного зі звичайним злочинцем. Водночас саме його гуманність не дозволяє Теллю відштовхнути невтішного вбивцю. І тому на прохання герцога про допомогу він показує йому шлях через гори до Італії, до Папи Римського, що єдиний, на думку Вільгельма, може допомогти злочинцеві знайти шлях до спасіння.

Отже, мені здається, образ Телля виконує у драмі і виховну функцію, впливаючи на формування народного характеру. Мабуть, саме тому в образі Телля простежуються певні риси фольклорного героя: його виняткові вчинки (рятує в бурхливому озері втікача, поцілює в яблуко, тікає в бурю з човна) потребують надзвичайних особистих якостей. А його стріла, якою Телль убиває Геслера, є ніби втіленням самої долі.

Шіллер розуміє, що народ не протестує доти, доки не станеться щось надзвичайне (як у випадку з Теллем та його сином). Саме тому автор змушує всіх чекати, поки обранець волею випадку не спонукає народ до боротьби. Вільгельм Телль не ватажок. Доля обирає його своїм провідником, тому в драмі його висунуто на перший план, але не відділено від народу. Однак і народ у драмі «Вільгельм Телль» — це вже не просто юрба. Це спільнота героїчних особистостей, кожна з яких так само може очолити війну за незалежність, як і Вільгельм. Юрба описана ідеальною, вона організована, наділена духовністю, а її представники (Штауффахер, Фюрст, Мельхталь) розмовляють винятково високою мовою.

Народний характер драми позначився і на її поетиці, про що свідчить виразність масових сцен, уведення в текст народних пісень, описів краєвидів гірської швейцарської природи.