Поетичний образ Роксолани. Серед жінок-правительок, яким доводилося керувати державою в мусульманському світі, є й ім’я відомої нам Роксолани.

Неперекір усім заборонам мусульманства вона, Анастасія Лісовська, зовсім юна донька священика з Рогатина, потрапила до гарему турецького султана Сулеймана Пиш­ного, стала його улюбленою дружиною, башкадуною, сул­таншею і майже сорок років була фактичною правитель­кою безмежної Османської імперії. її знають як Хасекі (офіційне ім’я султанші), Роксолана (жінка з Русі).
Яким вітром занесло так далеко Настю Лісовську? Що робила на чужині дочка рогатинського священика?
Давно, коли наші безкраї простори постійно зазнавали нападів іноземних загарбників, коли села і міста руйнува­лись і знищувались, коли тисячі українців потрапляли на невільничі базари, на галери, до гаремів, саме тоді була взята бранкою юна русинка, красива і чарівна Настя Лісовська.
Йшла вона до чужих країв тим же шляхом суму та сліз, що й усі полонені.
«Вона йшла, бездомна сирота, нещасна бранка, прода­на і проклята, під чужим небом, безжальним і блідим» – пише Загребельний про важку дорогу Насті до султансь­кого палацу.
І згадалася їй болюча втрата матері, яку чотири роки тому схопила орда, згадався їй нещасний батько в палаю­чому Рогатині. Думки линули на Україну, і великий сму­ток охоплював душу, бо попереду була страшна і таємнича невідомість.
Настя Лісовська була розумною дівчиною, «мала в своїй крові батькову несамовитість і материн легкий норов». Щедро обдарована волею до життя, вона відчувала себе в Стамбулі якось безпритульно.
Потрапивши в гарем, Настя тяжко страждала, проте своїх почуттів намагалася не виявляти, співала, танцювала, сміялася, за що їй дали ім’я Хуррем (тобто «весела»). Ос­новною її зброєю проти недоброзичливців стали ясний сміх, веселі жарти, різні пустощі – розважала й себе, й інших, викликала їх прихильність, бо «хто кидає злість – отримує теж злість… а хто дарує сміх, неминуче почує у відповідь також сміх». Коли ж стала султаншею, нажила собі лютих ворогів – матір падишаха та його раніше улюблених жінок. Вона була «звичайна нібито лицем, з дитячим, ледь задер­тим носиком, така зграбна вся… але мужня, зухвала, повна незбагненної чарівності й неймовірного розуму.»
Діставши ще вдома гарну освіту, Хуррем постійно по­повнювала її читанням різних мудрих книг у султанській книгозбірні, вивчила кілька мов. Вона була однією з найос- віченіших тоді у світі жінок, відігравала значну роль у по­літичному житті Османської імперії, стала першою порад­ницею падишаха. Її влада над Сулейманом усім здавалася незбагненною, а він цінував у ній «мислячу людину, яка дорівнювала йому впертістю розуму й жадобою знань, а во­лею і характером, мужністю й обдарованістю душі значно перевершувала».
Не сподіваючись побачити рідну Україну, султанша намагалася полегшити долю свого нещасного народу. Май­же п’ятдесят років народ наш не знав лиха від навал турків, міг дбати про розвиток своєї культури, свого мистецтва. За цей час виросло чимало міст, люди відбудували зруйно­вані храми, розквітла рідна земля.
У романі талановитого українського письменника постає перед нами драматична доля звичайної української дівчи­ни, яка волею випадку здобула найвищу владу в неосяжній Османській імперії. «Роксолана» Павла Загребельного – твір багатоплановий, художньо довершений, він спонукає нас за­думатися про те, що навіть у найскладніших обставинах тре­ба залишатися особистістю, не втрачати почуття людської гідності і ніколи не забувати Батьківщину і рідний народ.