«Тягуча ніч, холодний іній…» У темній глушині лісу зупинився на ночівлю поранений, переможений росіянами шведський король Карл XII з поріділою і  юрбою вождів. Серед рештки лицарів — козацький князь, український гетьман Іван Мазепа. Та не образи цих неординарних особистостей в їх історичному плані бентежать Байрона, тема війни також відсунута далеко назад.«Поема мук і втіх»  На сторінках поеми «Мазепа» головна увага Байрона зосереджена на історії романтичного кохання пажа польського короля.

Сюжет про українського гетьмана поет відшукав у «Історії Карла XII» Воль-тера. Великий просвітитель так розповідає про цей епізод життя Мазепи В молоді роки, коли Мазепа був пажем при дворі польського короля, у нього був  роман із дружиною одного польського шляхтича. Чоловік його коханої, дізнавшись про це, звелів прив’язати Мазепу до спини дикого коня і випустити його ’ на волю Кінь був з України, він туди й побіг, приволікши з собою Мазепу, напівмертвого від утоми та голоду. Його прихистили місцеві селяни .

Уяву Байрона, поета сильних пристрастей, глибоко вразила незвична картина: людина, прив’язана до дикого коня, що мчить дикими степами У байронівському творі цю історію розповідає старий, посивілий Мазепа, а перед читачем постає юний красень-паж. «Веселий і стрункий», «буйний, мов гірський потік», палкий коханець. Він так щиро і глибоко кохав Терезу, що і на старості літ не може без хвилювання згадувати те почуття, яке залишилося в душі назавжди:

…час оцей

Повік не зможу я забуть.

Юнака пригнічує, що він змушений нишком бачитися зі своєю коханою. Він ладен був віддати життя, аби перед небом і землею міг назвати Терезу своєю. Та недовгою була радість взаємного почуття: одної ночі коханців схопила «зграя шпигунів». «Поема втіх» скінчилася, починається «поема мук».

Більша частина твору Байрона — опис нестримного бігу коня, у зображенні якого поет досягає захоплюючого драматичного ефекту:

…кінь побіг

Що так би й водопад не зміг.

Вперед, вперед! Скажений рух, —

Куди — не бачив я нічого…

Від бігу дикого, прудкого

У мене в грудях сперло дух…

«Мов на крилах вітру» «годованець степів» з прив’язаним вершником промчали «місто, і села, і поля», помчали безкраїми степами, зустрічаючи де-не-де чубчасті стіни фортець, збудованих колись проти татарської орди». І знову:

Вперед, вперед!..

Неначе в ніч морозну, світлу

На небі метеор між зір,

Так ми черкаємо простір…

Той шалений біг коня повік не зміг забути Мазепа. І образу «зухвалих гайдуків» не забув: повернувся у ті місця «з десятком тисяч верхових» і помстився за іаиьбу свою, вщент розгромивши графський замок.

І хоча та жахлива подорож проклала Мазепі шлях до трону, до гетьманства, ній готовий був віддати Україну, щоб

…знову тільки пажем буть —

Отим щасливим паничем

Із ніжним серцем та мечем.