Поема “Гайдамаки” Т. Шевченка у творчості Т. Шевченка  посідає особ­ливе місце. Цей твір, найбільший за обсягом із усього “Кобза­ря”, відрізняється не тільки високою літературною майстерні­стю, але й доскональною вірністю історичних фактів, глибоким вивченням перебігу подій, про які розповідається в поемі.

Т. Г. Шевченко взяв за основу сюжету “Гайдамаків” один з епізодів Коліївщини — повстання на Україні 1768 року. Сам поет походив з тих місць, де відбувалися події, тож мав змогу чути думи та пісні, спогади та легенди про гайдамаків. Починаючи роботу над поемою, він вивчав історичні праці, написані російськими, польськими, українськими авторами. Врешті з’явився глибокий твір, де історична правда поєднана з народним поглядом на ті жорстокі, криваві часи.

Герой поеми, через сприйняття якого показані події, — сирота Ярема Галайда, наймит у шинкаря Лейби. Єдина роз­рада у його тяжкому житті — кохана дівчина, дочка титаря. Вона відповідає на кохання Яреми, та життя розгортається так, що особисте щастя героїв можливе лише через боротьбу за народне щастя. Гайдамаки піднялися проти конфедератів, і Ярема хоче приєднатися до них. Любов до своєї пригніченої батьківщини, ненависть до загарбників приймають у Яреми особисті риси: конфедерати вбили батька Оксани, а саму дівчи­ну забрав старший для розваги.

Сюжетна лінія Оксани й Яреми далі розгортається на тлі велично змальованих картин повстання. Багато крові прол­лється, але символічна сцена, що відбувається в гетьманській столиці — Чигирині: козаки вночі освячують зброю. Кобзар співає пісні про Максима Залізняка та гайдамаків, потім ос­вячується зброя, православний священик виголошує промову і закликає гайдамаків захистити Україну:

Не дайте матері, не дайте В руках у ката пропадать!

Починається великий бій проти шляхти:

Горить Сміла, Смілянщина,

Кров’ю підпливає…

Чорним шляхом запалало,

І кров пролилася Аж у Волинь.

Т. Г. Шевченко вірний історичній правді. Народний гнів супроводжується жорстокістю, страшні, криваві епізоди ідуть чергою один за одним. І лірична лінія Яреми й Оксани допо­магає читачеві зрозуміти, що та жорстокість — не природна, що її викликало довге знущання над людьми. Оксана й Яре­ма знаходять один одного, вінчаються, але особисте щастя неможливе. Ярема повертається до гайдамаків. Весілля закін­чується пожарищами, поема — найстрашнішою картиною. В Умані, на базарі, стоїть ксьондз, з ним двоє хлопчиків, дітей ватажка гайдамаків Гонти. Гайдамаки присягалися знищу­вати католиків, і ось ксьондз каже:

Гонто, Гонто!

Оце твої діти.

Ти нас ріжеш — заріж і їх:

Вони католики.

Гонта вбиває синів. Але Шевченко не звинувачує воїна, котрого жорстокі обставини поставили перед необхідністю кривавої жертви. Де правда, де кривда? Хто винен у тому що, як каже Гонта:

Сини мої, сини мої!

На ту Україну Дивітеся: ви за неї Й я за нею гину.

Шевченко — великий поет. І тому він відданий високій правді. Народна війна — це завжди кров та вогонь, де гинуть і праві, і винуваті. І з усією силою свого таланту Шевченко зви­нувачує тих, хто став причиною народного страждання.