ПОДОРОЖ, ПРО ЯКУ Я МРІЮ. Усім відомо, що сучасне життя в основному вирує у маленьких та великих містах. Якщо у сільській місцевості погляд вражає кра­са навколишньої природи, то у містах вражають насамперед людсь­кий геній і дух, що знайшли втілення у багатьох архітектурних па­м’ятках. Можливо, комусь міські пейзажі видаються надто нудни­ми та безбарвними, але я маю інший погляд. Так сталося, що я з дитинства мав широкі можливості відвідати найвідоміші та найвидатніші міста нашої країни. Крокуючи незнайомою вулицею, я обо­в’язково уявляв, як кілька десятків, а то й сотень років тому по­спішав у своїх справах цією вулицею якийсь талановитий юнак. Можливо, у той день він почував себе самотнім, безсилим. Можли­во, він втратив надію. Проте через кілька років на небосхилі людсь­кої слави з’являлася нова зірка, яка перевертала весь відомий світ догори ногами. Мабуть, тому я полюбляю гортати сторінки журна­лу «Навколо світу». І нещодавно побачив фотографії, сучасні й істо­ричні, з мальовничими пейзажами нью-йоркського Бродвею. Тоді я зрозумів, що неодмінно хочу коли-небудь відвідати це місто, по­знайомитися ближче із його визначними пам’ятками. За словами американського публіциста Александра Геніса, кращого відкрито­го «уроку з історії та географії Нью-Йорка», ніж прогулянка Брод­веем, не варто й вигадувати.

У початковому вигляді Бродвей виник ще до того часу, як на Ман- хеттен ступила нога людини із блідим обличчям. За словами архео­логів, сьогоднішні обриси проспекту повторюють індіанську тропу, яка пов’язувала південну та північну частини острова, який колись був покритий густими заростями. Дивну для лісового шляху тра­єкторію вони пояснюють особливостями ландшафту.

На початку XVII ст. сюди прийшли голландці, відтоді значення «траси північ — південь» надзвичайно посилилось. Вона поєднала дна перших європейських поселення на острові — Новий Амстердам та Гарлем. Пізніше, коли тут почали жити англійці, а Новий Амстер­дам став Новим Йорком, на карті з’явилася сучасна відома назва — Бродвей, що в перекладі з англійської мови означає «широка путь».

Після війни за незалежність та утворення нової держави Нью- Йорк почав надзвичайно швидко розвиватися. У XVIII ст. місто стає центром американської економіки, саме тут відкривається пер­ша Фондова Біржа. Через десять років статистика стверджувала, що на берегах Гудзона та Іст-Рівер постійно проживає близько 60 тисяч людей. Цікаво, що територія міста в той же час залишається мікроскопічною — приблизно чверть Манхеттена.

На початку XIX ст. питаннями відбудови міста починає займа­тися спеціальна комісія, яка підготувала генеральний план. Цей план був масштабним та передбачав розвиток майбутнього мегаполі- са майже на століття вперед. Відповідно до нього природний ланд­шафт острова мав бути остаточно знищений, а на його місці повин­на була виникнути практична й витончена система будівель.

Так виникла відома регулярна мережа Манхеттена: з півночі на південь паралельно ідуть дванадцять «авеню», а перпендикулярно до них — двісті двадцять вулиць. Усі вони, пронумеровані, через непо­мірну довжину були для зручності розбиті на відрізки: східні та західні. Вододілом «призначили» вертикаль П’ятої авеню: ліворуч від неї до номерів додають літеру W(англійське слово « вест » — захід), а праворуч Е (англійське слово «іст» — схід).

Південна частина Бродвею має кілька видатних пам’яток. У пер­шу чергу, невеликий зелений сквер Боулінг-Грін, який уважається найдавнішим. Колись у його центрі була розташована статуя Геор­га III. А респектабельні джентльмени приходили сюди для відпо­чинку. Поруч знаходиться старовинна будівля колишньої Митниці, в якій розташувався Національний музей американських індіанців. Другий відомий символ Бродвею — величезний бронзовий бик. Деякі туристи сприймають це творіння як емблему агресивного американсь­кого капіталізму, але насправді це символ оптимізму та доброї надії на діловий успіх. Справа в тому, що на біржі «биками» називають брокерів, які грають на підвищенні (тих, хто грає на зниженні, нази­вають « ведмедями »). Колись після біржевого обвалу скульптор Ар­туро ді Модіка подарував рідному місту цю вперту тварину, тим са­мим він сказав, що вірить у світле економічне майбутнє Нью-Йорка.

У фінансовому районі, серці світової економіки, людина здатна забути про патріархальну тишу. Тут і справді дуже багато диво­вижних речей, які вражають: можна подивитися на фасад величної будівлі Біржі і побачити через скло, як у величезному залі працює фінансова машина світу. Або відчути її «вібрації» на вулиці Уолл­стрит. В іншому випадку — ласкаво просимо на територію, що ут­ворилася внаслідок однієї з найдраматичніших подій XXI століття. Там, де нині «нульова зона», нещодавно височіли башти-близнюки Всесвітнього торговельного центру.

Тепер цих споруд немає і ніколи не буде, тому що міська влада ухвалила рішення не будувати більше хмарочоси. Причому всупе­реч поширеній думці така ситуація склалася давно: більшість хма­рочосів Бродвею були побудовані ще у першій чверті минулого сто­ліття. У 1916 р. влада прийняла спеціальну резолюцію, яка вима­гала, щоб усі нові високі будівлі споруджувалися у формі сходинок і поступово звужувалися вгорі.

Не менш цікаво відвідати адміністративну частину міста. Ко­лись на цій території вирішувалися долі Америки: там, де тепер знаходиться сквер Сіті-холла, у 1776 році Джордж Вашингтон за­читував перед натовпом Декларацію незалежності СІЛА. Проте пізніше Нью-Йорк відсторонився від державних справ і сконцент­рувався на власному розвитку. Тому сьогодні адміністративний Бродвей вирішує питання міського самоуправління: безпосередньо на проспект виходять ніжні обриси Мерії, що нагадує про стиль Людовика XIV.

Навпроти Мерії, на лівій частині Бродвею, приховалася церква Святого Павла. Ця будівля з’явилася у XVIII ст. та щасливо пере­жила усі нью-йоркські пожежі. За легендою, саме сюди прийшов після прийняття президентської присяги Джордж Вашингтон. Не­подалік знаходиться невеличке церковне кладовище. Тут під час ланчу банківські службовці відпочивають і годують білок. Ці ма­ленькі привабливі тваринки — справжній бич міста. Чомусь саме їх міська влада вважає символом тієї «дикої» природи, якою треба опікуватися посеред кам’яних джунглів. Спробуй тільки злякати білку, відразу невідомо звідки з’явиться поліція.

Не можна забути і про «театральний Бродвей». Відома бродвейсь- ка сцена — це поняття зовсім не вузькожанрове і не географічне. По- перше, спектаклі на проспекті ставлять не тільки музичні, хоча саме вони прославили його у XX ст. Існують спеціальні площі, розрахо­вані на будь-які масові вистави, в тому числі цілком серйозні, від Шекспіра до Чехова.

Крім того, весь Нью-Йорк заповнений театральними закладами, офіційно розділеними на групи: «бродвейські», «позабродвейські», « позапозабродвейські ». Критерій розподілу — не територіальне роз­ташування, а кількість місць. Сьогодні поступово всі театри намага­ються переміститися на Таймс-сквер. Глядачі збираються тут ближче до восьмої години вечора — часу початку вистав. У кожному театрі аншлаг — нормальне явище, хоча ціни на квитки коливаються в межах ста доларів.

Мало хто з туристів наважиться відвідати Гарлем: у Нью-Йорку кожен знає, що чекає тут на чужинця. Сьогодні навіть важко по­вірити, що до кінця XIX ст. територія сучасного «чорного гетто» була центром релігійного та академічного життя: тут розташувався головний університет міста (Колумбійський) та виріс величезний кафедральний собор Святого Іоанна — найбільша у світі готична церква.

Така історія міста, яке я мрію колись у майбутньому відвідати. Сподіваюсь, що ця подорож буде незабутньою.