«Слово о полку Ігоревім» — твір давньоруської літератури, у якому змальовується боротьба руських князів проти половців. Написав його невідомий автор. Події, зображені в поемі, відбуваються в 1185 ром коли князь Ігор повів свою дружину на половців. Незважаючи на затемнення сонця, яке віщувало порідку, військо Ігоря вирішило розбити ворогів, щоб на завжди закрити їм шлях на Русь. Але сталося навпаки. Тільки перші дні принесли радість перемоги.На третій день військо Ігоря зазнало поразки, а самого князя було взято в полон. Руські воїни віддали свої життя, захищаючи рідний край, але сили не були нерівними. Щоб подолати половецькі орди, треба було об’єднати руські князівства для боротьби з ворогом.  Незгода між князями привела до поразки дружин Ігоря, але постраждала земля Руська, яка стала беззахисною.

«Плач Ярославни» — шедевр світової літератури. Як же переживає поразку князя Ігоря його Батьківщина? Автор розуміє, що передати вболівання за військову невдачу, горе беззахисної землі можна тільки стражданнями близької до Ігоря людини. Такою є дружина князя — Ярославна. У творі вона — взірець  жінки-слов’янки, вірної патріотки, відданої своєюму чоловікові і своєму краю. Ярославну ми бачимо, кали вона плаче на брамі в Путивлі-граді, звертаючись до сил природи та заклинаючи їх повернути їй чоловіка. Ми переживаємо невтішне горе дружини, яка втрила коханого, опору свою і надію. Думаючи про свого  чоловіка, вона шукає підтримки в сил природи  для воїнів Ігоря. Звертаючись до вітру, Ярославна питає

… Легкий, крилатий господине!

Нащо на дужому крилі

На вої любії мої,

На князя, ладо моє миле,

Ти ханові метаєш стріли?

Жінка ладна полетіти зигзицею, щоб тільки врятувати коханого та надати йому сили. Туга, біль, відчай злилися в цьому плачі-голосінні. Із втратою чоловіка Ярославна втрачає радість життя. Смуток і безнадія охоплюють її.

Подаючи нам картину плачу княгині, автор змусив замислитись над тим, хто є воїн для своєї землі, В своєї коханої. Ярославна оплакує не тільки свого цавіка і його військо, вона оплакує Руську землю, втратила своїх захисників. Сила почуття Ярославни допомагає князю врятуватися з полону. Він повернеться, щоб знову захищати рідну землю.

Ярославна — незвичайна жінка. Вона вражає своею ніжністю, беззахисністю і в той же час силою. Для мене княгиня не просто дружина Ігоря. Я сприймаю цей образ в єдності з образом землі Руської. Адже образ жінки-матері завжди ставав втіленням образу Батьківщини. Силою свого кохання Ярославна повертає Ігоря,до рідного краю, до народу, який потребує захисту. Коли князь Ігор повертається з полону, земля Руська радіє:

Ігор їде по Боричевім

до святої Богородиці Пирогощої.

Землі раді, городи веселі.

Уже кілька століть образ Ярославни надихає на кращі помисли, на чисті стосунки, на героїчні вчинки, Ніжність і вірність її оспівані в піснях, висвітлені в її і в прозі.

Твір «Слово о полку Ігоревім» — не тільки пам’ять сторії, це — шедевр літературного мистецтва. Це художнє відтворення дійсності автор доніс до нас і красу людини, що втілюються в її патріотизмі, рості і мужності», у вірності в коханні і само-ності. Це морально-етичний заповіт усім, хто на нашій землі.