«Плач Ярославни» — шедевр світової літератури. «Слово о полку Ігоревім» — твір давньоруської літератури про захист Руської землі від половецької навали. Написав його невідомий автор. Події, змальовані в поемі, відбуваються у 1185 році, коли князь Ігор повів своє військо на половців. Незважаю­чи на затемнення сонця, яке віщувало поразку, дружина Ігоря вирішила розбити половецькі війська, щоб назавжди закрити їм шлях на Русь. Але сталося навпаки. Тільки перші дні при­несли радість перемоги. На третій день військо Ігоря зазнало поразки, а самого князя було взято в полон. Руські воїни відда­ли своє життя, захищаючи рідний край, але сили не були рівни­ми. Щоб подолати половецькі орди, треба було об’єднати руські князівства для боротьби з ворогом. Незгода між князями при­вела до поразки дружини Ігоря, але постраждала земля Руська, яка стала беззахисною.

Як же реагує на поразку князя Ігоря його Батьківщина? Автор розуміє, що передати вболівання за військову невдачу, горе беззахисної землі можна тільки стражданнями близької до Ігоря людини. Такою є дружина князя — Ярославна. У творі вона — взірець жінки-слов’янки, вірної патріотки, відда­ної своєму чоловікові і своєму краю. З Ярославною ми знайо­мимось, коли вона плаче на брамі в Путивлі-граді, звертаю­чись до сил природи, заклинаючи їх повернути їй чоловіка. Ми бачимо невтішне горе дружини, яка втратила коханого, опору свою і надію. Думаючи про свого чоловіка, вона шукає підтримки у сил природи і для воїнів Ігоря. Звертаючись до вітру, Ярославна питає:

…Легкий, крилатий господине!

Нащо на дужому крилі На вої любії мої,

На князя, ладо моє миле,

Ти ханові метаєш стріли?

Жінка ладна полетіти зигзицею, щоб тільки врятувати ко­ханого та надати йому сили. Туга, біль, відчай злилися в цьому плачі-голосінні. Із втратою чоловіка Ярославна втрачає радість життя. Смуток і безнадія охоплюють її.

Подаючи нам картину плачу княгині, автор змушує замис­литись над тим, хто є воїн для своєї землі, для своєї коханої. Ярославна оплакує не тільки свого чоловіка і його військо, вона оплакує Руську землю, що втратила своїх захисників. Сила по­чуття Ярославни допомагає князю врятуватися з полону. Він повертається, щоб знову захищати рідну землю.

Ярославна — мудра жінка. Вона вражає своєю ніжністю, без­захисністю і в той же час силою. Для мене княгиня не просто дружина Ігоря. Я сприйняв цей образ в єдності з образом землі Руської. Силою свого кохання Ярославна повертає Ігоря до рідно­го краю, до народу, який потребує захисту. Повернувся Ігор з полону і земля Руська радіє:

Ігор їде по Боричевім

до святої Богородиці Пирогощої.

Землі раді, городи веселі.

Вже кілька століть образ Ярославни надихає на кращі по­мисли, на чисті стосунки, на героїчні вчинки. Ніжність і її вірність оспівані в піснях, висвітлені в поезії і в прозі.

Твір «Слово о полку Ігоревім» — не тільки пам’ятка історії, це — шедевр літературного мистецтва. Через художнє відтворен­ня дійсності автор доніс до нас велич і красу людини в її патріо­тизмі, «хоробрості і мужності», у вірності в коханні і самовідда­ності . Це морально-етичний заповіт всім, хто живе на нашій землі.