“Слово о полку Ігоревім” — твір давньоруської літера­тури, в якому змальовується боротьба руських князів проти половців. Написав його невідомий автор. Події, зображені в поемі, відбуваються в 1185 році, коли князь Ігор повів своє військо на половців. Незважаючи на затемнення сонця, яке віщувало поразку, дружина Ігоря вирішила розбити поло­вецькі війська, щоб назавжди закрити їм шлях на Русь, Але сталося навпаки. Тільки перші дні принесли радість перемоги. На третій день військо Ігоря зазнало поразки, а самого князя було взято в полон. Руські воїни віддали своє життя, захищаючи рідний край, але сили не були рівними.

Щоб подолати половецькі орди, треба було об!єднати руські князівства для боротьби з ворогом. Незгода між князями привела до поразки дружини Ігоря, але постраждала земля Руська, яка стала беззахисною.

Як же переживає поразку князя Ігоря його Батьківщина? Автор розуміє, що передати вболівання за військову невдачу, горе беззахисної землі можна тільки стражданнями близької до Ігоря людини. Такою є дружина князя — Ярославна. У творі вона — взірець жінки-слов’янки, вірної патріотки, відданої своє­му чоловікові і своєму краю, А Ярославну ми бачимо, коли вона плаче на брамі в Путивлі-граді, звертаючись до сил природи та заклинаючи їх повернути їй чоловіка. Ми переживаємо невтішне горе дружини, яка втратила коханого, опору свою і надію, Ду­маючи про свого чоловіка, вона шукає підтримки в сил природи і для воїнів Ігоря. Звертаючись до вітру, Ярославна питає:

… Легкий, крилатий господине!

Нащо на дужому крилі

На вої любії мої,

На князя, ладо моє миле,

Ти ханові метаєш стріли?

Жінка ладна полетіти зигзицею, щоб тільки вряту­вати коханого та надати йому сили. Туга, біль, від­чай злилися в цьому плачі-голосінні. Із втратою чоловіка Ярославна втрачає радість життя. Смуток і безнадія охоплюють її.

Подаючи нам картину плачу княгині, автор змушує за­мислитись над тим, хто є воїн’для своєї землі, для своєї коханої. Ярославна оплакує не тільки свого чоловіка і його військо, вона оплакує Руську землю, що втратила своїх захисників. Сила почуття Ярославни допомагає князю вря­туватися з полону. Він повертається, щоб знову захищати рідну землю.

Ярославна — незвичайна жінка. Вона вражає своєю ніжністю, беззахисністю і в той же час силою. Для мене кня­гиня не просто дружина Ігоря. Я сприймаю цей образ в єдності з образом землі Руської. Адже образ жінки-матері завжди ставав втіленням образу Батьківщини. Силою свого кохання Ярославна повертає Ігоря до рідного краю, до народу, який потребує’захисту. Коли князь Ігор повертається з полону, земля Руська радіє:

Ігор їде по Боричевім  до святої   Богородиці

Землі раді, городи веселі.

Уже кілька століть образ Ярославни надихає на кра­щі помисли, на чисті стосунки, на героїчні вчинки. Ніж­ність і вірність її оспівані в піснях, висвітлені в поезії і в прозі.

Твір “Слово о полку Ігоревім” — не тільки пам’ятка історії, це — шедевр літературного мистецтва. Через художнє відтво­рення дійсності автор доніс до нас велич і красу людини, що втілюються в її патріотизмі, “хоробрості і мужності”, у вірності в коханні і самовідданості. Це морально-етичний заповіт усім, хто живе на нашій землі.