Велику роль у становленні нової української літератури відіграв видатний український філософ, просвітитель і письменник переломної доби, який багато запозичив і від давнього, і від нового віку, Григорій Савич Сковорода. Пісня Сковороди «Всякому городу — звичай і права» — зразок громадянської  та філософської поезії .Творчість його високо цінували Тарас Шевченко, Іван Франко, Лев Толстой та багато інших російських і українських письменників. Вплив Сковороди виразно позначився на творчості не лише Т. Шевченка, а й І. Котляревського, П. Гулака-Артемовського, Г. Квітки-Основ’яненка. У п’єсі «Наталка Полтавка» Котляревський творчо використав пісню Сковороди «Всякому городу — звичай і права», надавши їй сучасного звучання.

Виступаючи з критикою владарів феодального світу, Сковорода вдався до їдкого сміху й сатири. У його творах є багато сатиричних стріл, спрямованих проти тиранії, насильства кріпосників, проти їх розкішного і розпутного життя, проти Зловживань чиновників, обману купців тощо.

Особливо відзначається сатиричним спрямуванням пісня «Всякому городу — звичай і права», яка була поширена в народних масах і ввійшла до репертуару кобзарів та ліриків.

Тут Сковорода виводить цілу галерею образів тогочасного життя. Один «непрестанно стягает грунта», це — поміщик або козацький старшина, що захоплює чужі землі. Другий — «для чинов углы панскіи трет», це — чиновник-кар’єрист, що пробиває собі дорогу підлабузництвом. Шахрай-купець «при аршине все лжет». Представник тогочасного суду («юриста») «строит на свой тон… права». «Панегирик сплетает со лжей» поет, який прославляє панів. Не кращі й інші, які «образы жировых чтут тузов», у яких «шумит дом от гостей, как кабак».

Легко помітити, що навіть у цих небагатьох рядках блискучого вірша поета, який перетворився на популярну народну пісню, міститься глибока критика основних вад феодального ладу, характеристика соціальних відносин періоду первісного капіталістичного нагромадження, розвитку торгівлі, промисловості та пов’язаної з ними урбанізації, відчуження та дегуманізації праці.

Викриваючи експлуататорів, показуючи їх жорстокість, паразитизм, неуцтво, брутальність, лицемірство, Сковорода приходить до загального висновку про те, що сучасне суспільство — це жахливий світ виснажливої праці трудящих і паразитизму експлуататорів.

Сатира має народний характер. Письменник підносить ідею совісті, «как чистый хрусталь», правди, розуму. Але щастя він убачає в тому, щоб жити відповідно до своєї природи, до свого стану.

Сковорода підніс вимогу самовдосконалення і «сродної праці», тобто такої праці, яка відповідає нахилам і здібностям людини. Виходячи з цього, він засуджував тих, «хто високо вгору дметься». – Природный  и честный сапожник милеє и почтеннее, чем бесприродный штатский советник». У тогочасних правлячих колах Сковорода бачив багато людей, яких вважав не гідними свого стану, і писав: «Верный признак несродственности к званню єсть гоняться за доходами».

Отже, у поезії «Всякому городу — звичай і права» письменник висміює гонитву за наживою, почестями, славою, викриває бюрократів та їх прислужників, шахраїв, стяжателів, стверджуючи розум і совість як найвищі якості людини.

Жадоба до наживи, гонитва за багатством, золотом, примарними «радощами», насолодою — це джерело всіх бід на землі, як неодноразово доводив Сковорода у своїх філософських діалогах, трактатах та художніх творах.