«Пісня про Буревісника» як неоромантичний твір. Не вірш і не проза, не кліка й не реальність і разом з тим і вірш, і проза, і казка, і реальність. Це твір неоромантичний по суті і модерністський за формою. Хто в центрі твору? Буревісник. Самотній серед нажаханих бурею чайок, боязких гагар та жирних пінгвінів, він сам-один зустрічає бурю. Та не тільки зустрічає, а й кличе: «Ось він носиться, мов демон, — гордий чорний демон бурі ..» Саме демон, бо цей образ має глибоку культурну традицію у творчості М. Лєрмонтова, О. Блока, де він є символом непокори, повстання, боротьби. Тому буря для нього шось споріднене. «Хай сильніше гряне буря!» — кричить він у захваті. У цьому прагненні вийти сам на сам з бурею, на двобій із невідомим проглядає одна з найголовніших рис романтичного твору: в центрі його завжди самотній герой, готовий протистояти цілому світові. Місце події, як і годиться для романтичного твору, зображене через дивний пейзаж, змальований за допомогою виразних ш ітерацій. Ось початок бурі: «Буревісник з криком рине, чорній блискавці подібний, прошива стрілою хмари, піну хвиль крилом зриває». Зорова картина романтичного пейзажу доповнюється виразною звуковою: повторення «р — кр — стр», що чергується з «с — ш — хм — хв — зр», змальовує і шипіння хвиль, і пориви вітру, а асонанси на низькі голосні «у—и» доповнюють картину завивання вітру. І ця звукова картина тільки посилюється, аж поки не перетвориться на суцільний гуркіт і грім: «Буря! Скоро гряне буря!» Тут і даті в кожному слові оце виразне «р». Усе це сприяє створенню незвичного романтичного пейзажу засобами звукопису як традиційного, так і модерністського характеру. Це дозволяє говорити як про образ Буревісника, так і про інші, як про образи-символи: Буревісник — символ революціонера, безстрашного, сміливого, рішучого у своєму прагненні перевернути світ, аби його зробити кращим. Обивателі постають через образи пінгвіна та гагар тощо. Гож казкова картина набуває символічного смислу, сповненого досить конкретних натяків на реальність тодішньої Росії Час розквіту романтизму минув ще у першій половині XIX століття та неоромантизм продовжує свою ходу у літературі як XX, так і XXI століття.