Пісня «Ой на горі та женці жнуть» – жива емоційна історія давнини   відома пісня періоду Гетьманщини. (Ця пісня належить до історичних козацьких пісень. Вона випромінювала силу, якою й справді було сповнене козацтво. Ця пам’ятка другої половини XVII ст. є популярною і сьогодні.)

Образи гетьманів.

Петро Сагайдачний, «…що проміняв жінку на тютюн і люльку…».

Риси характеру Петра Сагайдачного — безжурного козака, лицаря степу. (Петро Сагайдачний бачив головний сенс свого життя у військових походах, у справах, що допоможуть його співвітчизникам, а побутом та тихим домашнім життям нехтував.)

Петро Дорошенко «…веде своє військо, військо запорозьке хорошенько!»

Художні засоби пісні. (Пісня «Ой на горі та женці жнуть» сповнена бадьорості й гумору, виконується в ритмі козацького маршу, має багато художніх тропів: зменшено-пестливих слів («кониченько», «вороненький»), метафор («проміняв жінку на тютюн та люльку»), риторичних окликів та звертань, а також елементи пафосу.)

Значення історичної козацької пісні. (Той факт, що у пісні поряд опинилися гетьмани Петро Сагайдачний та Петро Дорошенко цілком припустимий, бо виводить перед читачами козаків з їх славними гетьманами, як вони йшли один по одному в походах історичних подій і залишились мужніми оборонцями рідної землі у споминах нащадків.)