Пісенні корені поезії. Коли народу не дають висловити свою ментальність, він її виспівує. Пісні, думи, балади, епос — це єдність поезії й історії, минулого і майбутнього, пам’яті й прагнення. Великий поет, наче з джерела велика ріка, виростає з народної поезії. Але він не повторює її, хоча нею живиться. Перлина за перлиною здобуває він з цього моря, щоб потім повернути народові кош­товне намисто.

Пісенність поезії Т. Г. Шевченка впадає в очі не тільки вченим. Вона органічно входить до літературної майстерності, поет шовком вишиває по основі української пісні незабутні ліричні рядки:

Ой три шляхи широкії Докупи зійшлися.

На чужину з України Брати розійшлися.

Чи це написано поетом, чи виспівувала стара мати, кинута у старій хаті?

І ритм, і прийоми усної народної поезії — усе це вміло використовує Т. Шевченко. Паралемум, порівняння явищ при­роди і людського життя часто зустрічаються в його віршах, хоча ця риса притаманна народним пісням:

Тече вода в синє мире,

Та не витікає;

Шука козак свою долю,

А долі немає.

Або порівнюється чарівний солов’їний спів з голосом мо­лодого парубка, що співає-викликає свою кохану чорнобривку:

Защебече соловейко,

В лузі на калині,

Заспіває козаченько,

Ходя по долині.

Народним поетом не можна стати по рішенню офіційних установ, по слову відомих критиків. А найкраще визнання — коли народ співає пісню, навіть не знаючи автора віршів, вва­жаючи, що та пісня була завжди. Поезія Шевченка так про­сякнута мелодією та поетикою української пісні, що вона давно стала надбанням народу. Музика тихо дрімає у його рядках, і вистачить легенького доторку, щоб вона залунала;

Тече вода з-під явора Яром на долину.

Пишається над водою Червона калина.

Т. Шевченко часто прямо цитував українські пісні в своїх творах. Так, у “Гайдамаках” наводяться і танцювальні, і ге­роїчні, і ліричні пісні, що їх співає гайдамакам кобзар. Все це свідчить про те, що використання народної творчості не є ра­зовим літературним прийомом, а органічно входить до скла­ду творчої майстерні поета. Але коли читаєш вірші Шевчен­ка, здається, лунає чистий голос молодої дівчини, що співала і двісті років тому, і співатиме завжди, доки жива Україна:

Плавай, плавай, лебедонько,

По синьому морю,

Рости, рости, тополенько,

Все вгору та вгору!

І стоятимуть вічно, незважаючи на лиходіїв, тополі, і кали­на, явор і вишневі садки.