Піраміда фараонів із… кавунів . Улітку багато хлопців та дівчат залишають місто і виїжджають, як вони кажуть, до бабусі у село. Для міського мешканця слово «село» звучить привабливо. Це ліс, річка. У лісі повно грибів та ягід, у річці або у ставку — карасі та йоржі. Бажаєш — ідеш до лісу, ні — береш човен і, забравшись на середину річки або ставка, сидиш собі з вудочкою. У воді відбиваються синє небо з хмаринками, прибережні дерева. І не розумієш, чи то хмаринки пливуть над тобою, чи то ти пливеш у хмаринках. А ще принадно спостерігати за працею дорослих у полі, і по можливості навіть допомагати їм у виконанні будь-яких робіт. Багато справ на бабусиному подвір’ї. Тут і кури та інша живність. І все це живе, що бігає, ходить по подвір’ю, можна приручити. А яке диво для міського школяра корова!..

Двом друзям — Павлуші та Яві — пощастило. Вони народилися і увесь час жили у селі з такою домашньою назвою — Васюківка.

Не здається вам дивним ім’я хлопця — Ява? Так він почав називати себе, коли було йому півтора року. Сам він хотів назвати себе: «Я — Ваня», а вийшло — Ява. Так і причепилося до нього Ява, як реп’ях до собачого хвоста. Навіть міліціонер Валігура, що живе у Васюківках, так його зве.

Так вийшло, що коли міських однолітків Павлушу і Яву приваблювало село, то маленьких васюківців, які завершували навчання у п’ятому класі, приваблювало місто. Найбільшою дивовижою для хлопців було київське метро. Ось і вирішили вони своїми силами збудувати своє сільське метро. А тунель почали рити як ви гадаєте, де? — під… свинарником. І все б нічого, та п’ятипудова льоха Манюня, противнюча і плямиста, як географічна карта, провалилася під землю. Звісно, її визволили з раптового полону, а на хлопців чекало заслужене покарання. Неважко здогадатися, яке. Але це покарання не зупинило невтримну фантазію хлопців. Не вдалося збудувати метро — станемо тореадорами! Тим більше, що тварин, яких тореадорам довелося б приборкувати, у селі не бракувало. Взяти хоча б бика Петю, який наводив жах на все село. Але майбутні тореадори незабаром відмовилися, утягти у свою витівку бика Петю. Вони згадали, як одного разу дачник, побачивши цього бика, заліз на телеграфний стовп і просидів на ньому до того часу, доки його не зняв один з механізаторів. Так той дачник — доросла, сильна людина, а хто такі в порівнянні із ним Павлуша і Ява? Вирішили, що тореадорам з Васюківки краще битися з місцевими коровами. І треба сказати, що ця битва відбулася, але закінчилася, на жать, не на користь юних фантазерів. Порятунок від розлюченої корови вони знайшли на середині сільського ставка, який перетворився на справжнє болото.

Що ж, тореадорами стати не пощастило, а творчих ідей хоч відбавляй. Будуватимемо підводний човен — вирішили хлопці, але й цим мріям не довелось здійснитися. А в усьому винний пес, який потрапив якимось чином у забутий покинутий колодязь. Його хлопці врятувати, а поки рятували, запал будувати підводний човен кудись подівся. Проте єгипетську піраміду з кавунів вони таки збудували. Не будемо розповідати, як врятувалися Павлуша і Ява від розлюченого баштанника. Річ не в тому порятунку, а в тому, що Павлуша і Ява жили цікаво. Так, своїми вчинками вони часто спричиняли гнів дорослих, ате ці вчинки скоювати вони не через хуліганство, не через бажання .насолити комусь, за щось помститися. На іноді необмірковані дії їх штовхата нестримна хлоп’яча буйна фантазія. Мабуть, із таких хлопців-фантазерів народжуються творці справжнього метро, підводних човнів. Із таких хлопців виходять видатні письменники, митці. Такі люди, як Павлуша і Ява, ставши дорослими, робитимуть усе, щоб їхнє рідне село стало найкращим, а якщо доля примусить переїхати у місто, то й там вони не загубляться. Де б вони не жили, ким би не працювати потім, вони стануть справжніми патріотами своєї країни, Громадянами з великої літери.