Перемога мирного життя над страхіттям війни. Своє оповідання Шолохов розпочинає картиною весни: як в степу «спухнули набиті снігом балки», як під чоботями хлюпає сніг, що тане… Розповідає автор про сирість, що підіймається від води, про терпку гіркоту гниючої вільхи і про те, як легенький вітерець приніс з далекого степу «вічно юний, майже невловимий аромат землі, що тільки що звільнилась з-під снігу». Це не просто зображення весняного дня. Це перша повоєнна весна! Далі автор описує свою зустріч з чоловіком, який втомлено йшов поряд з хлопчиною. Автор здригнувся, коли, придивившись, побачив в очах чоловіка відображення смертельної печалі. Це були очі, «неначе присипані попелом… і в які тяжко було дивитись». Зіставляючи радісний весняний день і смертельний біль, що був в очах незнайомця, письменник нагадує, якою ціною була завойована ця краса. Так входить в оповідання тема війни і миру. Шолохов будує оповідання в двох планах — в минулому, про яке розповідає Соколов, і теперішньому. Він і зараз переживає страждання полону і біль своїх непоправних втрат так гостро, як і раніше. Закінчується оповідання також хвилюючою картиною весни… Все було таким же, як і було на початку оповідання: «Все так же ліниво ворушив сухі сережки на вільшині теплий вітер; все так же, неначе під тугими білими парусами, пропливали в вишній синяві хмарини». «…Але вже іншим, — говорить автор, — здався мені в ці хвилини скорботного мовчання безбережний світ, який готувався до великих звершень весни, до вічного утвердження живого в житті». Саме після цього ми дізнаємося про зустріч героя з Ванюшою — про ті нові живі паростки в серці Соколова, які і роблять його подальше життя змістовним і потрібним. Всиновлення сироти — це і є ствердження життя, його перемоги.