Осуд несправедливості кріпосницького суспільства. Петро Гулак-Артемовський — одна з провідних постатей нової української літератури. Хоча його творчий дбробок українською мовою невеликий (кілька байок, притч, прозових і віршованих послань, переспіви та переклади творів світової літератури), Гулака-Артемовського вважають одним з осно­воположників української літератури.

У 1818 році в “Українському віснику” була надрукована байка “Пан та Собака”. Написання цього й інших творів було значною мірою зумовлене українським оточенням, у яке потрапив Гулак-Артемовський. Цього ж року відбулося його знайомство з Григорієм Квіткою-Основ’яненком, яке згодом переросло в щиру дружбу.

Митець добре знав побут і звичаї українських селян, і це помітно з тексту байки. В образі собаки Рябка, якого немило­сердно лупцюють панські слуги, Гулак-Артемовський показав безправних українських кріпаків. Собака не досипав ночей, охороняючи добро пана: доглядав за худобою, зазирав до сви­нок, у курник. Думав Рябко, що таким чином можна піддоб­ритися до Пана, заслужити його ласку та пошану. Наївний Собака вірив у панську доброту й вдячність.

Одного разу, виконавши обов’язки охоронця, Рябко заснув із спокійним сумлінням, але його схопили й притягли до Пана. Собака чекав на те, що отримає смачний шматок із панського стола за сумлінну щоденну працю. Рябко думав, що “сам Пан звелів віддати Рябку печене і, що осталося, варене”. Але Пан зовсім не збирався нагороджувати Собаку. Виявляється, через гавкіт чесного охоронця пани не спали цілу ніч, а за це вже належить дещо інша нагорода. Слуги добряче відлупцювали Рябка.

Отямившись від панської “нагороди”, Собака нічого не може зрозуміти. Він навіть питає: “Чим, люди добрі, так оце я про­винився?” Один із наймитів пояснює Рябкові, що провина в занадто завзятій праці. Тим важче бідолашному Собаці зро­зуміти, чого ж тоді від нього вимагають? Адже сам Пан по­мітив, що його вірний Рябко охороняє майно, гавкає, відганя­ючи злодіїв. Але ж:

— Оце тебе за те

По жижках, брат Рябко, так гарно пошмагали,

Що Пан із Панею сю цілу ніч не спали.

Старанний трудар ніяк не збагне, у чому ж тут провина, бо охороняти, зовсім не гавкаючи, здається, не можна. Як пра­цювати надалі? Обурений несправедливістю Пана, бідний Со­бака наступної ночі заснув, аж захріп. І сталося так, що саме цієї ночі Пана обікрали москалі. Бідолашний Рябко завинив і на цей раз, тому що не гавкав.

Гулак-Артемовский пише про те, що не можна бути та­ким довірливим та наївним:

Той дурень, хто дурним іде панам служити,

А більший дурень, хто їм дума угодити!

Не треба думати, що автор сміється з Собаки. Байкареві гірко за долю Рябка. Автор переймається долею всіх селян, які страждають від кріпосницької сваволі. Гулак-Артемов- ський характеризує панів у гостросатиричному плані. Пани — деспоти, самодури, свавільники. Наприклад, автор відзна­чає, що насправді Пан не міг спати спокійно не з причини собачого гавкіту, а тому, що звечора програвся в карти. Тобто, Пан вимістив свою злість на безсловесному Рябкові. Недарма Собака думає: “Де ж правда на цьому світі?”, бо ж:

Повернешся сюди — тута гаряче,

Повернешся туди — і тамто боляче.

Розповсюджена в численних рукописних копіях, байка

Петра Гулака-Артемовського “Пан та Собака” відіграла знач­ну роль у посиленні антикріпосницьких настроїв у тодішньо­му суспільстві.