Осуд бездушності. В оповіданні “Лось” змальовані переживання хлопчиків, які зробили все, щоб врятувати звіра. На протязі всього твору ми бачимо, що автор дуже гуманна людина.

Лось потрапив до заповідника тайги. Це був великий звір з розложистими рогами, схожими на облетілий кущ. Лось звик до людей. У заповіднику йому нічого не загрожувало. Люди підгодовували лося. Більш за все звір любив зустрічати вранішню зорю, і тоді здавалося, що лось розуміє всі найприхованіші таємниці природи.

Одного разу трапилося нещастя. Лось прийшов до опо­лонки, щоб утамувати спрагу, але лід тріснув. Звір опинився в холодній крижаній каші й не міг вибратися на берег. Випадковими свідками нещастя були хлопчики-брати. По­бачивши, що лось знаходиться в небезпеці, вони почали рубати лід сокирою, щоб прокласти звірові рятівну путь. Хлопцям було дуже боязко на льоду, але вони не вагалися. Аж ось лось вибрався на берег. Хлопці були щасливі. Раптом пролунав постріл, і вбитий лось упав на берег. Хлопці були збентежені: хто це зробив, який нелюд? Сльози наверталися на очі. За кілька хвилин з’явився дядько хлопців, який застрелив лося. Мисливець був радий: не кожного дня вдається заполювати таку тварину! Украй обурені хлопці почали казати дядькові, що він злочинець. На жаль, дядько не зрозумів, що звір, як і людина, має почуття й думки і насамперед потребує захисту. Дядько, намагаючись викликати прихильність хлопців, запропону­вав їм м’ясо та роги лісового красеня. Брати не прийняли такої винагороди за мовчання. Щоб не бути співучасниками кривавого злочину, хлопці вирішили заявити про злочин охороні заповідника.

На прикладі цих хлопців письменник показав дійсну чис­тоту душі, щедрість серця. Звичайно, хлопці врятували б не тільки лося, але й людину, оселю. Навіть рідну землю вони б рятували без вагань.

Євген Гуцало пропонує нам завжди допомагати іншим у скруті чи в горі. Ми повинні бути схожими на цих прекрас­них хлопців.