ОСОБЛИВОСТІ СВІТОБАЧЕННЯ ІВАНА ВЕЛИЧКОВСЬКОГО. Іван Величковський — поет дуже цікавий. Він один з небагатьох представників бароко в українській літературі, проте вся його творчість настільки насичена ідеями цього напряму літератури, поет так розвинув його тенденції, що його сміливо можна вважати най­визначнішим бароковим митцем України XVII століття. Читач має змогу ознайомитися з двома підписаними його іменем книжечка­ми віршів. Одна з них — «Зегар з полузегарком», датована 1690-м роком. Поезії цієї збірки, звичайно, могли бути створені й раніше. Але коли року 1690-го архімандрит Києво-Печерської лаври Варла- ам Ясинський був обраний митрополитом, Іван Величковський, праг­нучи відзначити цю подію, оформляє їх у «книжицю» і присвячує її «новопризначеному пастиреві».

Неможливо зрозуміти творчість Івана Величковського, не маючи уявлення про бароко — напрям у мистецтві XVI-XVIIстоліть, який ґрунтувався на прагненні вразити аудиторію, і цим зумовлена схильність до пишності, барвистості. Іван Величковський обрав не­звичні на той час форми віршів: акровірш, фігурний вірш тощо. За допомогою графічних прийомів поет писав такі твори, що не могли не зацікавити читача. Наприклад:

І О смерті пам’ятай, і

На суд будь чуткий,

ВЕЛьмИ Час біжить сКОро,

В бігу Своїм прудКИЙ.

Якщо уважно придивитися, то одразу помітно: великі букви в ряд­ках складають ім ’я та прізвище автора—Іоанн Величковський. В іншо­му вірші представника бароко з великих букв ми складемо напис Ма­рія Діва Марія. А акровірші? З початкових літер кожного рядка, прочи­туваних зверху вниз, «вимальовується» слово або фраза.

Однак найбільше зі збірки «Зегар з полузегарком» мені запам’я­талася поезія, яка описує минущість усього сущого. Усе пройде, вва­жає Іван Величковський, однак для кожного по-різному. Так, для всіх без винятку

Мине младенчество.

Мине отрочество.

Мине юність.

Мине мужество.

Мине старість.

Мине престарілість.

Мине весна.

Мине літо.

Мине осінь.

Мине зима.

Минуть всі літа.

Минуть всі часи.

Та тільки для злих минуть пиха, слава, тілесна краса, розкіш, уті­хи , багатство, пияцтво, бенкети та інші речі, які оточують духовно спу­стошену людину.

Натомість для добрих зникнуть сльози, біль, рани, образи, скор­боти, убозтво, каліцтво й усе те, що отруює життя праведника. Цей твір як ніякий інший показує: його автор — типова людина епохи бароко, адже життєрадісність і життєлюбність поєднуються в ньо­му з глибокою, щирою релігійністю, а це породжує внутрішню су­перечливість душевного світу.

Познайомившись із творчістю Івана Величковського, я ще раз упевнився, що давня література може бути не менш цікавою, ніж сучасна, вона самобутня та оригінальна, глибока за змістом та нова­торська за формою.