Особливості поетичного світу Байрона. Байрон є одним з найвидатніших представників роман­тичного напряму в поезії XIX століття. Життя цієї непересіч­ної людини було ніби дослівником до його віршів. Дійсно, коли родовитий англієць гине в чужому краю, стомлений бо­ротьбою за щастя чужого народу, це щось та й значить.

Незважаючи на те що Байрон вважається типовим пред­ставником романтичного напрямку в західноєвропейській літе­ратурі, його вірші чітко відрізняються, скажімо, від творів його земляка Сауті чи француза Гюго. Романтичний герой Байрона стає до заздалегідь безнадійної боротьби з ворожим світом. Так, поет вибирав собі героїв, які вступали у двобій — сам на сам з цілим світом.

У поезії “Прометей” Байрон звертається до відомого пер­сонажу античної міфології — титана Прометея. Цей герой був скараний богами за непокорність. Поет змальовує титана як борця за щастя людей:

Титане! Ув очах твоїх Відбилось горе і тривоги

Земних життів, що гнівні боги Погордо зневажали їх.

Прометей отримав за свій великодушний вчинок страш­ну кару. Байрон захоплено зауважує, що Прометей проявив власну волю, знехтувавши настановами богів:

Ти боротьбу обрав, Титане,

В двобої волі і страждань

Прийняв ти муку без вагань.

Зевс Громовержець у поезії виступає як майже сліпа і гнівна сила, що здатна придушити все волелюбне й живе. Нехай Прометей карається тяжкою мукою, та людство не забуває про того, хто подарував йому вогонь, навчив реміс­ництва та письма. За Байроном, кожна свідома людина має наслідувати приклад, який ще за сивої давнини подав Про­метей:

Хай доля зла тебе скувала,

Та виклик твій, борця зухвала.

Завзяття вогняне твоє,

Твій гордий дух і непокора

Для смертних прикладом стає.

Інша важлива риса поетичного світосприймання Байро­на — щира ненависть до тиранів та погноблювачів людства всіляких мастей. У поезії “Валтасарове видіння” Байрон за­собами поетичної мови переказує біблійну легенду про остан­нього вавілонського царя — страшного й жорстокого Валта­сара. Під час бучного свята на розкішній стіні палацу не­відома рука виводить таємні та зловісні письмена. Наляка­ний цар наказує розтлумачити тайну цих слів, але ні волхви, ані жерці неспроможні цього зробити. І лише бранець-чужинець розгадує зловісну таємницю:

“Загине Вавилон, —

Над ним нависла кара.

Могила, а не трон Чекає Валтасара”.

Цю поєзію можна вважати попередженням усім володарям, забули про честь, совість та Бога. До речі, та ж сама тема втілена у відомій російській революційній пісні “Пусть деспот пирует в роскошном дворце”. Таким чином, потяг до, так би мовити, силових засобів зміни суспільного ладу теж не чужий Байрону.

Особливий, ні на кого не схожий геній — так можна сказати про Байрона. І можна додати — геній, який так і не порозумівся із суспільством. Адже коли освічена Європа із захопленням читала поезії бунтівного лорда, прах померло­го від хвороби на чужині Байрона ховали в невеликій церкві поблизу Ньюстеда, в його родовому маєтку. Відбувшися як одна з провідних постатей європейської літератури, у житті Вайрон був самотньою і, мабуть, не дуже щасливою людиною. Подібна доля притаманна багатьом геніям, і від цього нікуди не подінешся, бо ж таке воно — безмежне та розмаїте людсь­ке життя.