Особливості поетичного світу Байрона. Байрон є одним з найвидатніших представників роман­тичного напряму в поезії XIX століття. Життя цієї непересіч­ної людини було ніби дослівником до його віршів. Дійсно, коли родовитий англієць гине в чужому краю, стомлений бо­ротьбою за щастя чужого народу, це щось та й значить.

Незважаючи на те що Байрон вважається типовим пред­ставником романтичного напрямку в західноєвропейській літе­ратурі, його вірші чітко відрізняються, скажімо, від творів його земляка Сауті чи француза Гюго. Романтичний герой Байро­на стає до заздалегідь безнадійної боротьби з ворожим світом. Так, поет вибирав собі героїв, які вступали у двобій — сам на сам з цілим світом.

У поезії “Прометей” Байрон звертається до відомого пер­сонажу античної міфології — титана Прометея. Цей герой був скараний богами за непокорство. Поет змальовує титана як борця за щастя людей:

Титане! У в очах твоїх

Відбилось горе і тривоги

Земних життів, що гнівні боги

Погордо зневажали їх.

Прометей отримав за свій великодушний вчинок страшну кару. Байрон захоплено зауважує, що Прометей проявив власну волю, знехтувавши настановами богів:

Ти боротьбу обрав, Титане,

В двобої волі і страждань

Прийняв ти муку без вагань.

Зевс Громовержець у поезії виступає як майже сліпа і гнівна сила, що здатна придушити все волелюбне й живе. Нехай Прометей карається тяжкою мукою, та людство не забуває про того, хто подарував йому вогонь, навчив ремісництва та письма. За Еайроном, кожна свідома людина має наслідувати приклад, який ще за сивої давнини подав Прометей:

Хай доля зла тебе скувала.

Та виклик твій, борця зухвала,

Завзяття вогняне твоє,

Твій гордий дух і непокора

Для смертних прикладом стає.

Інша важлива риса поетичного світосприймання Байро­на — щира ненависть до тиранів та погноблювачів людства всіляких мастей. У поезії “Валтасарове видіння” Байрон за­собами поетичної мови переказує біблійну легенду про остан­нього вавілонського царя — страшного й жорстокого Валта­сара. Під час бучного свята на розкішній стіні палацу невідо­ма рука виводить таємні та зловісні письмена. Наляканий цар наказує розтлумачити тайну цих слів, але ні волхви, ані жерці неспроможні цього зробити. І лише бранець-чужинець розгадує зловісну таємницю:

“Загине Вавілон, —

Над ним нависла кара.

Могила, а не трон Чекає Валтасара”.

Цю поезію можна вважати попередженням усім волода­рям, які забули про честь, совість та Бога. До речі, та ж сама тема втілена у відомій російській революційній пісні “Пусть деспот пирует в роскошном дворце”. Таким чином, потяг до, так би мовити, силових засобів зміни суспільного ладу теж не чужий Байрону.

Особливий, ні на кого не схожий геній — так можна сказа­ти про Байрона. І можна додати — геній, який так і не порозу­мівся із суспільством. Адже коли освічена Європа із захоплен­ням читала поезії бунтівного лорда, прах померлого від хворо­би на чужині Байрона ховали в невеликій церкві поблизу Нью- стеда, в його родовому маєтку. Відбувшися як одна з провідних постатей європейської літератури, у житті Байрон був самот­ньою і, мабуть, не дуже щасливою людиною. Подібна доля при­таманна багатьом геніям, і від цього нікуди не подінешся, бо ж таке воно — безмежне та розмаїте людське життя.