Особливості образу Пузиря. У творчості І. Карпенка-Карого найвидатнішим зразком сатиричної комедії є п’єса “Хазяїн”. Жанрову специфіку свого твору автор визначив так: “Зла сатира на чоловічу любов до стяжання без жодної іншої мети. Стяжання для стяжання!” Драматург показав, як ненаситна жадоба капі­таліста до наживи, що стає самоціллю, перетворює його на моральну потвору, робить з нього хижака. Проти нього І. Карпенко-Карий підносить меч злої, вбивчої сатири.

Головний персонаж комедії Терентій Гаврилович Пу­зир — це український капіталіст-землевласник, “хазяїн, мільйонер”. Виріс він із звичайного сільського глитая. Пу­зир твердить, що своє багатство він здобув ціною тривалої, важ­кої праці: “Я сорок літ недоїдав, недопивав, кровію моєю оки- піла кожна копійка…”. Але хіба чесна особиста праця могла принести мільйони? Наслідки експлуатації інших людей, а не чесна праця зробили з дрібного глитая капіталіста-мільйонера. Але, досягнувши величезного багатства, Пузир не зупи­няється на цьому, він заявляє: “Шукаю, де б більш купить землі, бо скільки б чоловік її не мав — все бракує”.

Провідною, визначальною рисою характеру Пузиря є не­наситна жадоба до збагачення. Все коло його життєвих інте­ресів. всі його вчинки обмежені єдиним прагненням — мати більші прибутки. Для чого? Над цим питанням Пузир ніколи не задумується. Він весь у полоні самого процесу “стяжан­ия для стяжання”.

Пузиреві властиві й такі риси, як безчесність, несправед­ливість, жорстокість, бездушність, деспотичність, некуль­турність, скупість, жадність. Характер Пузиря розкриваєть­ся в звичайній, буденній обстановці — в робочому кабінеті та на ганку власної хати. Пузир щиро переконаний у своїй правоті, вважає себе чесним і справедливим, обурюється, що його, “чесного, ні в чим не винуватого хазяїна”, “грабитель” Петька Михайлов “тягне за собою в тюрму”. Але з розмови Пузиря з Магофесом дізнаємося, що цей “чесний” хазяїн погоджується переховувати на своїх степах двадцять тисяч овець злісного банкрута Михайлова.

Пузир виступає в п’єсі як немилосердний хижак-експлу- ататор, організатор бідності. Він добре розуміє, що основне джерело його багатства — людська праця, і тому докладає всіх зусиль, щоб забезпечити себе вигідним, дешевим робіт­ником: “Нам нужен дешевий робітник, розумієте? А без де­шевого робітника хазяйство вести — годі!” Також Пузир пропонує хижацький план економічного розорення селян. Посилаючи Ліхтаренка в село Мануйлівку, він наказує: “Наділи мужицькі на десять літ в аренду взять! А як мужик зостанеться без землі — роби з ним, що хочеш…”

Пузир нещадно експлуатує своїх робітників, за важку працю платить їм копійки, годує “гірше, ніж свиней”. Для робітників хліб печуть “пополам з половою”, “поки свіжий, то такий глевкий, що тільки коники ліпить, в горло не лізе, а зачерствіє, тоді такий твердий, як цегла, — і собака не вкусе”. Але Пузир це вважає цілком нормальним. “Робо­чий чоловік, мужик, не любить білого хліба, бо він і не смач­ний, і не тривний… Питательний, як кажуть лікарі!” — по­яснює він дочці Соні.

Жорстоким хижаком виступає Пузир у своєму ставленні до селян, які внаслідок недороду терплять голод. Його радує те. шо голодуючі селяни спродують за безцінь худобу. Адже на цьому можна добре “заробити”. Бездушність і жорстокість хазяїна проявляється також у родинному Побуті, зокрема в ставленні до рідної дочки. Пузир не зважає на почуття Соні, не дає згоди на її шлюб з учителем Калиновичем. Як справжній деспот, він вигукує: “Так буде, як я хочу!” У дея­ких сценах комедії розкривається некультурність, често­любність, скупість українського капіталіста. Освічена, куль­турна людина не становить ніякої цінності для нього, якщо в неї немає багатства. Учителя Калиновича він називає “прой­дисвітом”, “голодранцем”. Хазяїн-мільйонер збуджує у нас глумливий сміх, коли каже, що “на степах у Гоголя не бу­вав!” Пузир відмовляється пожертвувати грошей на споруд­ження пам’ятника Котляревському. “Котляревський мені без надобності!” — заявляє він. Тобто це ще раз підтверджує некультурність капіталіста, його вороже ставлення до мис­тецтва. Характерним виявом обмеженості Пузиря є його честолюбність. Карпенко-Карий висміює хизування мільйо­нера орденом Станіслава, який він одержав, пожертвувавши на приют. Але при цьому ним керувало не благородне гу­манне почуття, а дуже його приваблювала нагорода. Щоб добре було видно орден, Пузир підрізав бороду. Ця комічна сцена викликає усмішку.

У комічних ситуаціях з халатом і кожухом Пузиря яс­краво виявляється його скупість. Свій кожух він носить уже тридцять років, від старості він “дуже торохтить і силь­но лоєм тхне”. Швейцар, прийнявши мільйонера за старця, не пустив його до земського банку. Халат мільйонера лата- ний-перелатаний, але він не хоче купити нового. Тоді дру­жина, вдавшись до хитрощів, замовляє йому новий халат, який він через півгодини вигідно продає.

Їдучи кудись, Пузир везе з собою власні харчі, але почастує їжею далеко не кожного. Особливо не любить і боїться старців.

Хазяїн-мільйонер сам стає жертвою власної скупості і ненаситності. Оглядаючи копи зібраної пшениці, він поба­чив, як чиїсь гуси скубли одну з його двадцяти двох тисяч кіп. Погнавшись за ними, він упав’і відбив собі нирки. Але покликати лікаря він не хоче: “Не треба. Фельшара кра­ще…” Лікар обійдеться дорожче. Перебуваючи в смертель­ному стані, Пузир не хоче слухати про операцію, пориваєть­ся сам їхати скуповувати вівці за безцінь у селян. Ця фана­тична жадність зведе його в могилу.

В образі Пузиря драматург показав не якусь одну люди­ну, а дав широке узагальнення характерних рис багатьох людей, створив літературний тип. Тип “Хазяїна” був дуже схожий на українського капіталіста-землевласника Терещен- ка, а також мільйонера Харитоненка. В Пузиреві сконцент­ровані типові, спільні риси, властиві “стяжателям”. Така домінуюча риса його характеру, як ненаситна жадоба до зба­гачення, є властивістю всіх капіталістів-визискувачів.