ОСОБЛИВОСТІ БАРОКОВОЇ ПОЕЗІЇ. Однією з найзагадковіших і найпривабливіших залишається куль­турна спадщина XVII-XVIIIст. — культурна спадщина бароко. Ба­роко судилося розмовляти з майбутніми поколіннями і, зокрема, з нами, людьми XXI ст. У культурі бароко були чимало такого, що зовсім не імпонувало наступним поколінням, не вписувалось у їхній світогляд або пробуджувало почуття, які вони прагнули б забути.

Краса бароко ґрунтується на неповному сприйнятті, на таємни­чості, яка ніколи цілком не розкриває своє обличчя, на загадковості, яка щомиті набуває іншого вигляду. Це стосується і краси бароково­го поетичного слова.

Провідну роль у розвитку віршової літератури відіграла Києво- Могилянська академія, що об’єднувала найкращі на той час інте­лектуальні сили — письменників, науковців. Гуманітарне спряму­вання освіти зумовлювало питому вагу теоретико-літературних курсів, зокрема, поетики і риторики. На той час кожен студент повинен був уміти складати вірші, хоча більшість поезій створюва­лася і виголошувалася викладачами: Іоанікієм Галятовським, Си­меоном Полоцьким, Дмитром Тупталом, Лазарем Барановичем, Іва­ном Величковським та іншими.

До найталановитіших представників українського барокового віршування належав Іван Величковський. Він уклав дві збірки «Зе- гар з полузегарком» та «Млеко», зібравши в єдине ціле з полузегар- ком так звані курйозні вірші.

До творчості Івана Величковського можна ставитися несерйоз­но, але уважний читач обов’язково зверне увагу на передмову до збірки «Млеко», в якій автор пояснює своє захоплення фігурними віршами.

Поет був обізнаний із світовим поетичним мистецтвом, а тому поставив перед собою завдання на оздобу вітчизні та втіху її синам використати оригінальні поетичні прийоми на матеріалі української мови. Величковський застерігає, що його «штучки поетицькіє» ко­роткі, проте потребують багато часу та неабиякого уміння:

Труда, сущаго в писанії, знати не может, іже сам не вість писати.

Мнить: бути легко писанія діло — три персти пишуть, а все болить тіло.

Подаючи той чи інший вірш, поет коротко його характеризує. Так, зокрема, він виділяє такі форми курйозних віршів: ехо, раки, азбучні вірші, анаграми, акростихи, «жартовні» вірші, лабіринти тощо. У більшості віршів зашифровується ім’я поета або обігруєть- ся ім’я Богородиці Марії, наприклад:

МА — мати блага, РІ — риза драга,

Я — яже нас криєт,

МА — малодушних,

РІ — ризонужних,

Я — як руно, грієт.

Ще одним цікавим проявом барокового світогляду були віршо­вані написи на речах. Л. Сазонова з цього приводу писала: «Річ в культурі того часу виступає не сама по собі, вона завжди символічно обтяжена, оточена ореолом значень, який стає свого роду аксесуаром речі й спричиняється до численних інтерпретацій ». Віршовані напи­си робилися на годинниках, кахлях, дзвонах, тарелях, келихах, шаб­лях, брамах, будинках, портретах, книгах.Твори з української літератури

Поезія, що зливалась зі світом реальних речей, захоплювала Лазаря Барановича. Так, наприклад, дізнавшись про смерть геть­мана Брюховецького, поет склав два варіанти написів на уявній до­мовині.

У листі до І. Галятовського Лазар Баранович зіставляє свій архі­єпископський сан з саном київського митрополита у вигляді двох стовпів із написами: «Два стовпа в східній церкві; митрополія київ­ська й архієпископія чернігівська; на одному можна написати й більше: архієписком і митрополит київський та інше, на другому не можна більше, ніж архієпископія чернігівська».

Захоплення віршованими написами відіграло помітну роль у розвитку поетичного мислення на Україні, оскільки привчало бачи­ти предмет у формі візуального образу. Пізніше, вже у двадцятому столітті, ідеї поетів доби бароко були підхоплені поетами-авангар- дистами. Сьогодні ми усвідомлюємо, що поезія для барокових по­етів була скоріше предметом інтелектуальної розваги, що, звісно, не знаходило підтримки у звичайних читачів.

Проте, не можна не погодитися, це був суттєвий крок уперед: не кожна людина здатна бачити в речах та явищах звичний поетич­ний смисл. А з іншого боку, поети бароко були дуже уважними до віршової форми, що дозволило розширити можливості українсько­го поетичного мистецтва.