Слово «бароко» в перекладі з португальської означає «перлина неправильної форми; вигадливий, примхливий».

Стиль бароко розвивався в Європі в XVI столітті, на Україні це були часи пізніші (XVII—XVIII століття).

Українське бароко було пов’язане з національно-визвольним рухом проти польської католицької експансії, з утвердженням національної самосвідомості. На відміну від простоти й цілісності культури доби Відродження, основними рисами культури бароко є: почуттєва й інтелектуальна напруженість, підкреслена урочистість, пишність, складність, підвищена мальовничість (контрастність світла й тіні).

Письменники XVII століття вживали в своїх творах алегорії, емблеми, складні метафори й уподібнення, поєднували язичницькі образи з християнськими.

Серед представників цього стилю в культурі були церковні діячі, письменники і вчені: Феофан Прокопович, Лазар Баранович, Іно-кентій Гізель, Антоній Радивиловський, Іван Вишенський, Мелетій ч Смотрицький.

Видатні митці бароко зверталися до живої деталі, конкретності, індивідуалізації, у цей час посилюються релігійні мотиви, вдосконалюється техніка віршування в поезії (Климентій Зіновієв, Іван Некрашевич).

XVII століття — час розквіту красномовства, церковної проповіді. Проповідь виконувала завдання публіцистичні, просвітительські.

Отже, на Україні в XVII—XVIII столітті відбувається розквіт культури й літератури. Ці зміни позначилися на всіх сферах життя. З’явилися нові літературні твори, удосконалювалось театральне мистецтво, що значно збагатило скарбницю культури й духовності українського народу.Основні риси культури бароко наблизила епоху нових змін у культурному житті нашого народу.