Оптимізм і песимізм. Існує тест, за яким визначається, людина є оптимістом чи песимістом. Якщо людина дивиться на склянку з водою, налитою до половини, і каже, що склянка напівпорожня — то це песиміст, якщо каже, що склянка напівповна — це опти­міст. Звичайно ж, подібний тест не можна віднести до серйозних психологічних досліджень, бо це просто так кажуть у народі. Проте він дуже точно відображає ці два типи людей. Вони живуть в одному світі, але сприймають його настільки по- різному, що, можна сказати, мешкають на окремих планетах.

Песимісти — люди, які дивляться в майбутнє з тривогою та сумнівами. Вони не вірять у себе, тому що постійно зосереджені на всіх своїх недоліках, пам’ятають усі свої помилки та програші. Вони ніколи не намагаються удруге спробувати ви­правити ситуацію, бо не вірять у покращення та не чекають його. Песимісти не довіряють іншим людям, тому що постійно очікують від них якоїсь підступнос­ті, образ, підлості, приміряють на них найгіршу поведінку, а якщо ті сташіяться до песиміста по-доброму — постійно підозрюють у нещирості. Песимісти завжди очікують, шо обставини складуться проти них, тобто найгіршим чином.

Оптимісти, напроти, завжди впевнені, що все в їхньому житті буде гаразд. Вони дивляться у завтрашній день з надією, наче їхнє життя лише починається.

Якщо обставини склалися якось невдало, вони сподіваються, що наступного разу все буде добре. Більш того, вони завжди можуть виправдати поведінку того, хто поводиться з ними погано, знаходять привід не ображатися та не відчувати пога­них емоцій. Загалом вони задоволені своєю поведінкою, не копирсаються у влас­них недоліках, звертаючи більше уваги на гідність. Дехто (можливо, ті самі песи­місти) каже, що оптимісти носять рожеві окуляри, і це справді можна так назвати. Нібито оптимісти поділили життя на біло-чорні смуги та пішли уздовж білої, не помічаючи навколо більше нічого.

Не знаю, який підхід до життя є правильніший, але на власному досвіді впев­нився, наскільки приємніше спілкуватися з оптимістичними людьми. З ними зав­жди цікаво, вони ніколи не опускають рук, не нарікають, не кажуть поганого про інших. А песимісти живуть так, ніби тимчасово перебувають у незручному та не­приємному місці. Про таких можна сказати, що в них життя не склалося. І вони не вірять у своє щастя й не бажають щастя іншим.

Мені здається, що річ тут не у природній схильності, а у вихованні. Якщо батьки постійно вселяють дитині, що всі навколо — чесні, хороші люди, життя — цікаве і в ньому існує безліч можливостей, то людина виростає оптимістом. Якщо батьки сварять, лякають дитину, розповідаючи їй неприємні жахливі історії про поведінку інших людей, різні негативні обставини та нещасні випадки, дитина поступово починає боятися всього світу, не довіряти людям, очікуючи звідусіль різних неприємностей.