Оптимістична віра в перемогу. Збагнімо мову неба – книги одвічної! Знайдімо ту зорю, що світить для нас. Ту таємничу зорю, що освітить шлях зажуреним і знеможеним, підніме з колін рабів і тих, що в чорній пітьмі пристрасно шукають дороги! І коли далекі й горді зорі небесні шлють лише далеке проміння, чи не краще самим запалити ту зірку ясну, променем прорізати темряву ночі? Мені уявляється, що так народилася в Лесі Українки думка про досвітні вогні.

«Досвітні огні» – це зразок громадсько-політична! ліри­ки. Спочатку лірична розповідь має настрій гнітючий і по­хмурий:

Навколо темнота тяжка,

Навколо все спить, як в могилі.

Привиддя лихі мені душу гнітили,

Повстати ж не мала я сили…

Цей сумний настрій змінюється світлим і життєрадіс­ним, а завершується поезія оптимістичним закликом:

Вставай, хто живий, в кого думка повстала!

Година для праці настала!

Не бійся досвітньої мли, —

Досвітній огонь запали,

Коли ще зоря не заграла.

Через алегоричний образ темної ночі, що «людей всіх потомлених скрила під чорні широкії крила», що своєю темнотою тяжкою породила «привиддя лихі», могильний сон, пригнітила людські душі, поетеса збуджує уявлення про задушливу атмосферу, про тяжкий моральний стан людини в царській Російській імперії.

Надію на визволення, віру в краще майбутнє людей вона передає через образ досвітніх вогнів, що символізують віру поетеси в добро, світло, які обов’язково переможуть тем­ряву самодержавного гніту України. Світила Леся Україн­ка «досвітні огні» своєї поезії серед безмежної самодержав­ної ночі.

«Добре знала вона, – писав Олесь Гончар, – ту полярну ніч сатрапів і поліцмейстерів, донощиків і словоблудів, де кожну думку живу кувалось у лещата казенності, де саме українське слова зазнавало державного переслідування…»

В поезії Лесі Українки звучить мотив вічної боротьби добра і зла, світла і темряви. Поетеса вірить у щасливу зорю, яка осяє долю її рідного народу. Він заслуговує кра­щої долі і обов’язково її здобуде. Тому Леся Українка ба­чить своє покликання не сидіти склавши руки, а, не чека­ючи, коли настане світанок, запалити разом з «людьми робочими» досвітні вогні.