Омар Хайям — неперевершений майстер рубаї. Омар Хайям відомий перський поет, мислитель, учений. Хайям — поетичний псевдонім, у перекладі з арабської означає «швець наметів». Вважають, що майбутній поет народився в сім’ї ремісника. Закінчивши медресе — вищий мусульманський навчальний заклад, — Хайям здобув знання з усіх наук, необхідних для освіченого мусульманина того часу: математики, фізики, астрономії, філософії, теософії, правознавства, історії, основ віршування.

На запрошення султана Малік-шаха Омар Хайям, на той момент вже один з найвідоміших астрономів свого часу, переселяється до столиці нової держави

Ісфахан і стає почесним наближеним султана. Там він складає сонячний календар, який і досі вважається найбільш точним. А його відкриття в математиці випередили сучасну йому європейську науку на 500 років!

На жаль, на Сході все залежить від того, чи є у тебе покровитель. Покровитель Омара Хайяма помер, обсерваторію закрили. І філософ змушений був повернутися до свого рідного міста Нішапур, де провів останні роки свого життя, спілкуючись лише з вузьким колом людей, учнів і друзів.

Вірші поет створював упродовж всього життя. Він писав їх для себе, своїх друзів. А відомими вони стали завдяки народній формі віршів-рубаї. Рубаї — це чотирирядкові вірші, в яких римуються 1,2 і 4 рядки, а третій — без рими. Перські рубаї створювалися не для записування на папір, а для усного розповсюдження. Цим вони схожі на один з найпопулярніших жанрів російського фольклору — частівки.

Кожен чотиривірш Хайяма — це ніби маленька поема, стільки в ньому глибоких роздумів. А ще їх можна назвати філософськими притчами, повчаннями, відповідями на запитання та проблеми нашого буття. Роздуми про добро і зло, справедливість і кривду, неволю людини, молодість і старість, життя та смерть… Хіба не ці проблеми хвилюють і сучасну людину?

Поет не може змиритися з тим, що у світі панує зло:

0 Доле! Злочини ти твориш — і сама

їх потім визнаєш! Даруєш ти сліпма

Добро мерзотнику, а праведному — кару.

Чи одуріла ти? Чи вижила з ума?

Зупиняється поет і перед загадкою швидкоплинності часу, замислюється над тимчасовістю земного існування людини:

Як жалко, що весна моя скінчилась

і книга юності навік закрилась!

Та пташечка, що молодістю зветься,

Звідкіль вона взялась? Куди поділась?

Життя минає, кожна людина смертна. Життям же іноді керують Бог, закони, час, обставини… Але як жити, яким бути в цьому короткому житті — це вирішує людина…

Ні, не гнітять мене перестрахи й жалі,

Що вмерти мушу я, що строки в нас малі:

Того, що суджено, боятися не треба.

Боюсь неправедно прожити на землі.

Сумніви у справедливому устрої світобудови відводять поета в глибини власної душі. І те, що бачить він там, вражає своєю нескінченністю і непізнаністю.

Пекло і рай — це дві половини душі.

Але поет не втрачає віру в життя, а навпаки, прославляє його, прославляє красу жінки, кохання:

У мене тайна є — і тайну ту єдину Я зараз виявлю (прости мою провину):

Тебе кохаючи, я ляжу в домовину,

Тебе кохаючи, у небеса полину!

Більшість із нас незнайомі з науковими працями Омара Хайяма, але, мабуть, немає такої людини, яка б хоч раз у житті не зустрілася з його поезією. Прості та зрозумілі, на перший погляд, рубаї змушують нас зупинитися на мить і замислитися. Про що? А тут кожен дасть свою відповідь….

Дуже цікавим для мене став такий факт: Омар Хайям настільки випередив свій час, що вірші його більше цікавлять наші покоління, ніж цікавили покоління сучасників. Обмежені середньовічними й релігійними рамками сучасники не зуміли в повній мірі оцінити глибину думки великого поета. Проте для кожного з нас однією з найзаповітніших порад у житті може стати рубаї Омара Хайяма:

Хай кожна мить, що в вічність промайне,

Тебе вщасливлює, бо головне,

Що н’ам дається тут, — життя: пильнуй же!

Як ти захочеш, так воно й мине.