“Ой, співанко-коломийко, як тебе не знати!”. Із сивої давнини пісня виражала мрії, сподівання, смуток, радість народу. Одним з її жанрових різновидів є коломийки, найбільш поширені на Гуцульщині. У цих невеличких піснях не тільки оспівувалося тяжке життя селян, їх страждання, а й вимальовувалися образи захисників народу:

Ой, підемо, панібрате, панів розбивати,

Або будемо висіти, або панувати.

У кінці XIX — на початку XX століття багато мешканців Закарпаття виїхало на чужину в пошуках кращого життя.

Драматична сторінка історії нашого народу знайшла своє зображення в коломийках:

Ой, Канадо, чужий краю, знайдеш, де нас діти?

Бо ми в себе на рідному не маєм чим жити.

Найбільш визначальною рисою коломийок є їхній патріо­тизм. Прийшли героїчні часи, і в коломийках заспівали про Велику Вітчизняну війну. У коломийках воєнного періоду переважають образи орла, грому, які символізують нескореність та волелюбність українського народу. Фашистська навала пробудила давні спогади про турецьких завойовників та про народних месників:

То не терен тіло ранить злими колючками,

То невільників фашисти крають канчуками.

То не турки-яничари піднялись з могили,

То фашистські людолови село обступили.

Нерідко у коломийках оспівуються картини природи. Слу­хач ніби бачить сині гори, темні полонини, смерекові ліси, чує щебетання солов’їв, перегук зозуль, дзюрчання гірських струмків. Це не випадково, бо ж саме природа — найголовні­ше багатство Карпат. Гуцули ставляться до неї з великим трепетом, майже побожно.

Найчисленнішими й найпоширенішими є колоритні й гли­боко поетичні коломийки про кохання. Коломийки відобра­жають найскладніші відтінки людських почуттів — від про­стої симпатії до нестямного кохання. Створені досить давно, коломийки про кохання й сьогодні сприймаються як хвилю­юча жива поезія.

Існує багато коломийок, у яких висміюються різні людські вади, а також негативні явища життя.

Гуцульські коломийки люблять і співають по всіх куточ­ках України. Ці народні твори, дійшовши до нас із глибини віків, не старішають, а, навпаки, оновлюються новим змістом, щоб ще довго жити серед нових поколінь українців.