ОДВІЧНИЙ КОНФЛІКТ ДОБРА І ЗЛА. Безсмертна трагедія у віршах Ґете «Фауст» — це праця всього його життя, яка була завершена за півроку до його смерті. «Праця життя» — не велемовний вираз, він пояснює реальний стан справ: цей твір у спадщині Й. В. Ґете є і найбільш суперечливим, і найбільш цікавим, і найбільш відомим. У трагедії автор майстерно показав одвічний конфлікт Добра і Зла, прив’язавши ці філософські кате­горії до певних образів.

До Бога, що розмовляє з архангелами, попадає, як він вислов­люється, «на прийом» Мефістофель. Під час розмови із Всевишнім
;івучить ім’я доктора Фауста, після чого Господь висловлює впев­неність, що ця людина ніколи не піде кривою стежкою і не дасть звести себе на манівці. Лукавий Мефістофель тут-таки вступає в суперечку, і Бог дозволяє йому піддати Фауста будь-яким випробу­ванням, вірячи, що доктор вийде із цих випробувань з честю. Так у творі починається протистояння низького та високого, добра і зла. Мефістофель з’являється перед зневіреним у науках та пізнанні Фаустом і пропонує угоду: доктор знову стає молодим і пізнає цей світ заново, однак якщо він відчує себе настільки щасливим, що вигукне «Мить, зупинися!», то його життя скінчиться. Фауст, який не вірить, що щось може настільки його вразити, погоджується.

Здається, що зло у творі починає перемагати. Фауст зустрічає прекрасну Маргариту, добру, цнотливу дівчину, і зваблює її. Та й морально чиста Маргарита не встояла перед гріхом і навіть підли­ває снодійне своїй матері, щоб та не заважала їй виходити з дому. Про це дізнається Валентин, брат Маргарити — і гине під час дво­бою з Мефістофелем. Нажаханий Фауст тікає з цього міста. Та хит­рий план Мефістофеля не вдається, бо «предмет» суперечки з Бо­гом повертається назад, почувши, що Маргариту очікує страта. Ні, не зникло щось тепле в душі у Фауста, й він благає дівчину тікати, із жахом розуміючи, що наробив.

Маргарита відмовляється від утечі — Мефістофель торжествує. Авжеж, грішниця, яка погубила матір, свою дитину! Недовго їй залишилося до воріт пекла. Та голос згори видає вердикт: «Врято­вана». Обравши Божий суд, а не втечу, героїня твору спокутувала свої гріхи — зло змушене відступити.

Однак Мефістофель не здається. Фауст побував і при імпера­торському дворі, і в античних часах, вислухав диявольські пропо­зиції отримати почет і славу, аж раптом захоплюється ідеєю збуду­вати греблю на частині суші, яку періодично затоплює море. Та герой сліпне й не знає, що ніякого будівництва немає, натомість, щасливий від думки, що скоро на осушеній ділянці житимуть люди, яких він «прикрасить вільною волею», і всім «по-райськи зажи­веться». Відчуваючи душевний трепет від цієї думки, Фауст гово­рить фатальне «мить, зупинися!» — і помирає. Мефістофель тор­жествує: душа доктора Фауста, як він уважає, по праву належить йому. Та ангели забирають її на небо, і слуга пітьми несамовито проклинає сам себе.

«Двобій» добра і зла в трагедії «Фауст» закінчився перемогою добра. Мефістофель не тільки не захопив душу Фауста, а ще й по­сприяв її очищенню, адже завдяки його зусиллям та інтригам го­ловний герой зрозумів сенс життя, пережив високі почуття від ви­конуваної ним благородної справи. Недарма геніальний Йоганн Ґете охарактеризував Мефістофеля: «частина тої сили, що без кінця тво­рить добро, бажаючи при цьому зла». Отже, добро сильніше.