Образи сотника Забрьохи та писаря Пістряка в повісті «Конотопська відьма». Давно вже потонуло в великому Харкові невеличке село Основа. Але не потонуло в часі літературне ім’я , що дало це село. Григорій Квітка-Основ’яненко — видатний прозаїк і драматург дошевченківської доби, що своєю творчістю вніс вагомий вклад в українську літературу..

Його повість «Конотопська відьма» є майстерною сатирою на життя і побут панівного прошарку українського суспільства XVIII ст. З великою викривальною силою змальовує автор образи ледачого сотника Забрьохи, шахрая і безпросвітного п’яниці писаря Пістряка, свавільного пана Халявського, отця Симеона, невдоволеного тим, що зменшилася смертність людей, а отже, він став менше обідати на похоронах.

Особливо яскраво змальоване у творі конотопське начальство — сотник Забрьоха й писар Пістряк. Ледащо і п’яниця Забрьошенко після смерті батька, сотника, сам посів цю посаду і почав називати себе Забрьо-хою. Пан сотник любить поспати та смачно попоїсти, єдина його «культурна розвага» — випити. Забрьоха чітко схарактеризований за допомогою народного виразу «не має дев’ятої клепки в голові». Навіть свою сотню козаків він не може порахувати, бо «більш тридцята ліку не знав». У ставленні до простого люду сотник чванливий, Пихатий. Забрьоха виступає у творі ледачим; бездіяльним, і в усіх службових справах, і в побуті вш звик покладатися на писаря. Єдине його усвідомлені бажання — побратися з Оленою Хорунжівною, щсс посісти її багатенький хутір. Заради власної вигоди в:;-здатен і «Конотоп спалити», і всіх дітей конотопській за один день «потрощити».

В образі Пістряка зображено типового тогочасного писаря-крутія, людину, що уміло використовує своє службове становище у власних інтересах. Це образ зу-хвалого шахрая, підступного і мстивого в стосунках з іншими. Пістряк задумав скинути Забрьоху з сотенс-тва і посісти його місце. Він радить недоумкуватом> довірливому сотнику не йти з козаками в похід, к> того вимагав наказ, а зайнятися «невідкладнішою» справою — знайти відьму, що «вкрала дощ». Темни-Забрьоха наївно потрапляє в хитру Пістрякову пасткг. і наказує топити жінок. У результаті Забрьоха втрачаі посаду, але і Пістряк не став сотником, більше того — швидко втратив своє місце, бо надумав «орудувати» новим «начальником». Зрадливий Пістряк навіть подарунок, що лагодив Забрьосі на весілля, поніс до нового сотника, щоб «підбитись» до того.

Не можна стримати щирого сміху, читаючи пре кумедні пригоді Забрьохи і Пістряка в «славному сотенному місті» Конотопі, які не можна обійти уваго:-; сатиричне викриття письменником духовної деградації і отупіння панівної верхівки тогочасного суспільства. кріпака, але мусить визнати: «Правда, він парень добрий, коваль мудрий, усячину зробить, не п’є, з бурлаками не гуля, проти мене звичайний — усе правда».

Ці її слова підтверджуються фактами. Олексій, хоч і належить до кріпаків, а, вивчившись на коваля, заробляє гроші на заводі. Він підробляє і у селі, зокрема матері Уляни зварив і кочергу, і чаплію. Отже, є дуже працьовитим хлопцем.

Але найголовніше — це любов Олексія до Уляни. Дізнавшись про те, що до неї прийдуть старости від Стецька, він спочатку обурюється, бо вважає, що вона зрадила його, але, зрозумівши, що Утяну силують, будь-що намагається цьому запобігти. Він є цілеспрямованою і сильною людиною, що у біді не опускає руки і намагається вибороти своє щастя. Більше того, Олексій вірний і порядний. Раз зізнавшись у коханні і побожившись у вірності, він не може відмовитися від коханої, не сприймає поради Одарки знайти якусь іншу дівчину. З іншого боку, він настільки поважає старших, що не може радити Уляні піти проти волі матері і втекти з ним. Хлопець живе за народною мораллю, яка непослух батькам сприймає як гріх. Він здатний і накласти руки на себе, і вбити Стецька. Звичайно, його мораль не дозволить йому цього зробити. Усвідомлюючи це, він вирішує йти у солдати, а це значить — знівечити собі життя, кинуги стареньку матір і раз і назавжди відмовитися від сімейного щастя.

Але усі його позитивні якості не впливають на матір Уляни, бо Олексій — нерівня дівчині. Він кріпак, а отже, невільна людина.

Врешті-решт усілякими хитрощами вдалося умовити Одарку видати дочку заміж за кріпака. Отже, нерівність не повинна стояти на шляху до щастя. Треба оцінювати людину за її особистими якостями, а не за кількістю майна. А Олексій показаний драматургом як ідеальний образ парубка: працьовитий, вірний, глибоко моральний.